Вінницькі альтернативи Євро-2012

Маленьке провінційне чудо

Більшість українців переповнені хвилюючими емоціями від єврочемпіонату з футболу. І справді, ця непересічна подія заполонила голови не лише численних футбольних уболівальників, але й привернула увагу майже всіх розчаровних сьогоденням громадян. Іскра надії на європейське майбутнє нашої держави знову запалила очі та серця справжніх патріотів. Всі чекали на цю подію, чекали з вірою, плекаючи сподівання на краще. Провладні політики і сьогоднішні державні керманичі, та й деякі з попередніх, вбачали у цьому єврочемпіонаті чи не єдину панацею від усіх наших економічних негараздів. Тут і нові перспективи співпраці, і нові інвестиційні надходження, і справжнє відкриття Європою культурної перлини слов’янської цивілізації. Будучи патріотом, бажанння досягти окресленого з першої ж хвилини захопило і мене. Але, на жаль, не надовго. Скоро розгледівши за “світлою ширмою” провідного спортивного заходу кримінальні оборудки провладних олігархів, серце моє переповнилось скептицизмом.

Найближчим часом, очевидно, будуть підбиті підсумки. Економісти підрахують реальні цифри, які, як і завжди, будуть по-різному подані і трактовані на догоду тим чи іншим політичним силам. Дослідженню цього теж планую приділити увагу найближчим часом.

А сьогодні, щоб не здійняти шквал негативних оцінок по-справжньому вагомої події, хочу поділитись цікавими спостереженнями альтернативного характеру.

Поки “великі” політики шукають європейський шлях розвитку нашої держави, пропонуючи “надпроекти”, є, як не дивно, справжні творці нашої долі. Вони рутинною, щоденною працею роблять, на мій погляд, нереальні речі, маленькими але вірними кроками просуваючи буденність життя простих людей до кращого. Не розглядайте мою статтю як рекламу. Це просто “радісний вигук”, щире захоплення від побаченого і бажання поділитися почуттями гідності й віри.

Мова піде про Вінницю. З робочою поїздкою відвідав це провінційне містечко у минулі вихідні. Відвідав після 5-ти річної перерви і враження мене переповнили. Скажу так, що переферією назвати місто з Wi-Fi у трамваях для мене вже особисто важко. Мимоволі виникає питання: чи не Київ – провінція. У центрі міста – 3D графіка, яка створює під час фото ефект присутності у гирлі вируючого водоспаду. Чистенькі вулички і неймовірно позитивні смайлики на каналізаційних люках. Збираючись у відрядження і пригадуючи Вінницю 2007 року, великого бажання їхати у „глибинку” не було. І з яким же вибухом емоцій я повернувся. Фонтани, які зачаровують лазерним видовищем десятки тисяч людей на трибунах набережної, стерли думку про безнадійливо зажерлевих українських багатіїв. Так, це чудо на воді побудовано за спонсорької участі одного з провідних політиків й олігархів. Зрозуміло, що не тільки альтруїстські мотиви керували людиною, є й цілком окреслено-практичний інтерес. Але, знаючи про приклади роздачі гречки чи банального підкупу виборця, розумію, що це зовсім інша формація.

На жаль, не знайомий з мером Вінниці і не можу стовідсотково оцінити реальні справи керівників на місці. Це моє виключно короткотермінове враження. Був лише один день і побачив, звичайно, виключно красиву картинку центру, але це і так уже добрий знак. Добрий знак на перспективу! Порівнюючи з іншими обласними осередками нашої держави з упевненістю можу сказати, що такого охайного центру міста з радикально оновленим за декілька років ландшафтом я давно не бачив. Думаю, що до Женеви, хоч і з швейцарськими трамваями, Поділлю ще далеко. Скоріше за все, є околиці міста з безліччю інфрастукртуних і комунальних проблем. Але чіткий план і бачення того, як має бути, кожний прийдешній може побачити не на папері, а в реальному місці, в центрі провінційного містечка під назвою Вінниця.

Особливої розкоші Ви не побачите крокуючи центральною площею чи вулицею міста. Все по-європейськи скромно, чистенько, але чепурно. Не має помпезного засилля граніту і мармуру, притаманного “столичній помпі”. Маленькі вставочки натурального каменю серед добротної керамічної тротуарної плитки додають шарму. Реконструйована бруківка та трамвайна колія в центрі радують перехожих водночас з повагою водіїв, які посміхаючись пропускають вас на пішоходній “зебрі”. Вибілені храми притягують й історичні надбання минулої величі Домініканських, Ієзуітських і Капуцинських соборів, накривають почуттям ще більшої віри у щедроти Всевишнього, який рано чи пізно, але допоможе підняти занедбану сьогодні державу Україну з колін.

Попри світле відчуття від відвідин Вінниці були у нас і болісні відчуття жалю. Хвора економіка разючими барвами проявляється теж саме тут. На відміну від жебраків Києва, тут немічні просять милостиню їжею. Радість в очах знедоленого від отриманої булочки глибокою занозою б’є у серце. Не знаю, чи є притулки для бідних на Поділлі, але якщо хтось з провладних чиновників Вінниці прочитає цю статтю, то дуже прошу звернути увагу на необхідність окрім культурного наповнення людських душ не забувати про життєві потреби земляків.

Думаю, що як справжні господарі місцеві очільники мене почують. Вірю в це. Вірю, бо переконаний яскравим прикладом, коли сидячи на дерев’яній лаві у парку мені не було потреби думати, куди викинути обгортку від морозива, тому що урни є всюди. І це вірний шлях. Наявність цих елементарних атрибутів стимулює до порядку і виховує охайність, а відтак – дбайливе ставлення до свого міста.

Ще один яскравий епізод моїх відвідвин, яким хочу поділитись. Зверну увагу на один готель у Вінниці, де мав нагоду оселитись. Можу оцінити лише його, бо інших, на жаль, не бачив. Він теж мене приємно вразив. Можливо, щось магічне зашифроване у слові Поділля, бо готель з цією ж назвою хочеться ще раз відвідати. Приємна гостинність, скромність і чепурність. Нічого зайвого чи екстраординарного, простий бізнес-готель з “вишкіленим” персоналом, ідеальний для подорожуючого чи людини, яка приїхала у відрядження.

Дивна вийшла стаття. Може й трохи рекламна.

Хоча не бачу нічого у цьому поганого. Сподіваюсь, що цим описом зроблю свій  маленький внесок у європейські перспективи України, вказуючи на чіткі вектори розвитку. Закликаю всіх читачів відвідати Вінницю. Закликаю всіх відвідувати перлини власної держави, які ми забули чи навіть й не знали. Більшість українців  вище середнього достатку побачили світ, помилувались іноземними принадами, а тепер гадаю час звернути увагу і оцінити наші родзинки, тим більше, що є приклади доведення їх до презентаційного вигляду. Відвідуйте, діліться враженнями! Наш потенціал внутрішнього туризму неоціненний. Неоціненний так само, як не оцінили організатори Євро-2012 повною мірою потенціал українців під час відвідин фан-зон у містах проведення чемпіонату. Внутрішній туризм переконливо вартує більше уваги, аніж якісь химерні перспективи іноземних фінансових потоків.

Голова ВГО "Союз захисту підприємництва" 

Сергій Доротич

www.zahust.com

dorotych@mac.com

+380442322080