Узаконення ріелторської діяльності загрожує тінізацією професії

Ринок нерухомості в Україні перебуває на перехідному етапі, а його ефективне функціонування забезпечується розвиненою посередницькою діяльністю. Агенти з нерухомості(ріелтори) стали звичним явищем для кожного українця, їхніми послугами користуються  майже всі, навіть хто цього не хоче, адже купити чи зняти квартиру у власника просто неможливо, всю ініціативу перехопили ріелтори.

На сьогодні діяльність ріелторів на законодавчому рівні практично ніяк не регулюється. Вступаючи у взаємовідносини з агентами по нерухомості, укладається договір про надання інформаційних послуг, відповідальність за цим договором мінімальна, тому досить часто охочі придбати чи продати нерухомість потрапляють у неприємні ситуації. 

Кількість випадків шахрайства на ринку нерухомості невпинно зростає. Схема, за якою сьогодні працюють багато ріелторських фірм, досить проста. Для початку розміщуються оголошення, в яких ціни на нерухомість значно занижені, порівняно з ринковими, після цього з особою, яка бажає купити чи орендувати квартиру, підписується вже згадуваний договір про надання інформаційних послуг, а також пропонується сплатити певну частину коштів. Наївні громадяни віддають гроші ріелторам, сподіваючись, що все буде добре, адже вони уклали договір і все так би мовити офіційно. Проте через деякий час, зрозумівши, що ніякої квартири вони не отримають, звертаються до правоохоронних органів, а там розводять руками. Довести факт шахрайства досить важко, адже плата згідно договору здійснюється не за конкретну квартиру, а за інформаційні послуги щодо пошуку такої квартири чи іншого об’єкта нерухомості. А отже, як зазвичай говорять юристи, потрібно було уважніше читати договір.

У більшості країн світу ріелторська діяльність підлягає ліцензуванню, адже ринок нерухомості є більш-менш серйозним явище, і ціни на нерухомість не малі, а тому особи,що здійснюють діяльність на цьому ринку, мають відповідати певним критеріям.

8 серпня 2013 року на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку та торгівлі України був опублікований проект Закону «Про особливості здійснення провадження ріелторської діяльності». Він визначає правові засади здійснення ріелторської діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи захисту прав споживачів ріелторських послуг, належного рівня професійної діяльності учасників ринку ріелторських послуг. Слід зазначити, що спроби узаконити ріелторську діяльність в Україні неодноразово виникали і раніше, проте жодна з них не була втілена у життя, тому можливо що даний проект також не знайде свого місця серед інших подібних законів. 

Законопроектом передбачені основні види діяльності, якими можуть займатися ріелтори, правовий статус ріелторський організацій, ріелторів. Окремо проект вирізняє діяльність агентів операцій з нерухомістю, які є найманими працівниками, ріелторських організацій. У проекті зазначається порядок набуття статусу ріелтора, професійна підготовка ріелтора, питання отримання ним кваліфікаційного свідоцтва. Також передбачається створення відповідного Державного реєстру суб’єктів ріелторської діяльності. Крім того, у проекті викладені положення стосовно договору про надання ріелторських послуг, а також прав та обов’язків суб’єктів ріелторської діяльності та споживачів ріелторських послуг.

По-перше, різкий перехід до обов’язкової сертифікації ріелторів, відкриє шлях до створення нових корупційних схем на даному ринку, а ймовірність того, що ставати ріелторами будуть «по-чесному» дуже низька. По друге, наявність обов’язкових вимог до професії ріелтора змусить багатьох відмовитися від роботи, на сьогодні додатковим заробітком для багатьох студентів є саме робота ріелторами, через відсутність вищої освіти продовжувати свою роботу стане неможливим. Внаслідок цього велика кількість ріелторів, які мають достатні клієнтські бази, підуть у тінь, і новий Закон ніяким чином не буде їх стосуватися.

Законопроектом передбачається, що максимальний розмір оплати ріелторських послуг не може перевищувати трьох відсотків вартості нерухомого майна, зазначеного у правочині щодо такого майна. По суті, таке положення порушує принцип свободи договору, адже відносини, які складаються між ріелторами та споживачем його послуг, носять цивільно-правовий характер, а отже, якщо споживач готовий платити більшу суму за якісні послуги, то для чого йому це забороняти? Як наслідок, багато ріелторів будуть продовжувати здійснювати свою діяльність напівлегально, а користі від цього не буде нікому.

Отже, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що прийняття Закону, який би регулював діяльність ріелторів, є більш ніж необхідним, проте таке прийняття має будуватися на положеннях, які б були вигідні не тільки споживачам і стосувалися їхнього захисту, а особам, які надають ріелторіські послуги. Представники посередницького бізнесу мають бути зацікавлені в здійсненні своєї діяльності відповідно до Закону, в інакшому випадку прийняття такого Закону виявиться зовсім неефективним. Ріелторські послуги будуть надаватися неофіційно, кількість випадків шахрайства буде збільшуватися, а ефективного правового захисту споживачі послуг отримати не зможуть.