Китайська TEMU ігнорує українські реалії доставки?

Українська логістика очима покупця: що відбувається з доставкою товарів від TEMU

За останній місяць я уважно простежив роботу поштових операторів в Україні. Вважаю, що ці спостереження будуть цікавими не лише фахівцям, а й широкому колу читачів — особливо в частині міжнародних перевезень.

Ні для кого не секрет, чому Дональд Трамп демонструє жорстке ставлення до Китаю. Саме там вибудувано масштабну й дешеву модель виробництва товарів масового споживання, яка фактично обвалила легку промисловість у багатьох країнах світу. Сьогодні дешевше купити, ніж виробити — і це правило боляче вдарило навіть по економіці США. Звідси й політична істерика, замішана на економічному прагматизмі.

Але повернімося до Китаю. Масове виробництво закономірно породжує масовий продаж. На цьому тлі з’явилися гігантські дистриб’ютори, серед яких один із найагресивніших гравців — TEMU. Це вже не просто новий рівень торгівлі — це нова культура споживання. Якщо в радянські часи існували магазини «Тисяча дрібниць», то сучасні китайські платформи цілком заслуговують на назву «Сто тисяч дрібниць».

Я і сам нещодавно став користувачем цієї платформи — у ролі звичайного покупця. Капці, кепки, посуд, килимки — типовий набір дрібного імпорту. За два тижні товар приходить в Україну і коштує у 2–3 рази дешевше, ніж у вітчизняній роздрібній торгівлі, яка часто продає той самий китайський продукт.

Однак там, де є потік товарів, виникає питання логістики. Хтось має цей потік доставляти. І тут українські поштові оператори вступають у жорстку конкуренцію за міжнародні перевезення — адже це сегмент із високою маржинальністю. Показово, що наразі весь ланцюг доставки фактично оплачує сама TEMU.

Якість виконання зобов’язань у різних операторів — відчутно різна. За моїми спостереженнями, безумовним лідером є Нова пошта: після митного оформлення посилки доходять до отримувача за 2–3 дні. Укрпошта доставляє за 3–5 днів — повільніше, але в межах прийнятного.

Натомість досвід із Meest викликає запитання: моя посилка прибула лише на шостий день. Причина виявилася доволі показовою. Компанія фактично бере на себе лише міжнародний сегмент перевезення, після чого передає доставку «Укрпошті». Тобто приватний оператор «знімає вершки», а державне підприємство несе витрати останньої милі.

Ситуація виглядає парадоксально: «Укрпошта», яка сама здатна доставляти вантажі з Китаю, змушена виконувати функцію підрядника без належної компенсації. У підсумку — додаткове навантаження на і без того збиткове підприємство. Постає логічне питання: чи усвідомлює уряд масштаби таких схем? І чи не вони формують хронічну збитковість державного оператора?

Не менш показова ситуація з інформаційним супроводом. У «Нової пошти» система прозора й передбачувана — відстеження працює без збоїв. «Укрпошта» виглядає перевантаженою власними ж інформаційними рішеннями. А у випадку Meest відповідальність просто перекладається: «Ми передали — далі звертайтеся до Укрпошти». Навіть чат-бот демонструє «людські слабкості»: у вихідні він не працює, а у будні — часто імітує діяльність.

Ключове питання: чи знає TEMU про реальний стан речей із доставкою в Україні? Чи усвідомлює, що залучає партнерів без достатньої інфраструктури? Чи розуміє, що затримки до шести днів — це системна проблема? Найбільш показово, що у відповідь на претензії клієнтів відповідальність нерідко перекладається саме на TEMU — незалежно від того, хто фактично зірвав доставку.

Окрема історія — фінанси. Якщо замовляти частіше ніж раз на тиждень і на суму понад тисячу гривень, система може заблокувати покупку через «незвичайну активність». Гроші повертаються одразу, але банкам дається до п’яти робочих днів на їх зарахування клієнту. Для китайської сторони в цьому вигоди немає: кошти вже у них, логічно було б виконати замовлення і зафіксувати прибуток.

Натомість вигоду отримують банки. Повернення відбувається у валюті, а курсова різниця при конвертації створює прибуток буквально «з повітря». Додайте до цього кілька днів користування коштами — і маємо ще один малопомітний, але системний канал доходу. Втім, це вже тема окремого розслідування.

У підсумку маємо типовий приклад: глобальна платформа пропонує ефективний продукт, але на національному рівні він деформується через локальні практики — від логістичних схем до фінансових механізмів. І про ці «дрібниці», які насправді формують користувацький досвід, у Пекіні, ймовірно, навіть не здогадуються.