Підприємництво: "Бег на месте!"

Підприємництво сьогодні.

Читаючі чергові щоденні новини не втримався і вирішив поділитись своїми роздумами, окресливши своє бачення економічних проблем в Україні.

Зупинятись на політичних складових не буду, хоча вони беззаперечно впливають на економічні чинники, про них багато пишуть й на даний момент я нічого нового не додам, натомість хочу зосередитись на одному, на мій погляд вагомому чиннику, який заводить в глухе піке всю економіку нашої держави.

Мова піде про кадри. І не стільки про кадри, хоча ми знаємо що : “кадры – решают все!», а скоріше за все, про створену державою кадрову потребу у бізнесі.

Спробую по порядку.

Чи замислювались ви який відсоток робочої сили задіяний в реальному секторі економіки? Чи розмислювали ви, яка частина цього відсотка фізично створює матеріальні товари? Так, саме матеріальні товари, ті самі телевізори, машини, устаткування, продукти будь що, що можна «помацати». Зверну увагу на те, що при даному підрахунку не враховуйте менеджмент та обслуговуючи персонал зазначеного виробництва, зокрема охорону, бухгалтерію тощо.

Здійснивши відповідні обрахунки згаданого вище показника на відомих мені виробничих підприємствах(представники малого та середього бізнесу), відверто кажучи, я був шокований. На одного працівника який фізично виготовляє(створює) товар припадає від 2 до 3(середній та малий бізнес) представника менеджменту з обслуговуючим персоналом. Гіпотетично одна людина «обробляє» чи дає можливість приробляти при собі трьом колегам. Отже напевно слушна критика, озвучена Прем'єр міністром України М.Азаровим на засіданні Кабінету Міністрів України 28.09.2011 року, про неприпустимий дисбаланс на ринку праці. Ось тільки критика кого?

Так от, словами можновладця в минулому році ВНЗ випустили 94 тисячі магістрів, з яких: 28 тисяч - економісти, 8 тисяч - менеджери, 8 тисяч - юристи. Водночас, професійно-технічні учбові заклади випустили втричі менше фахівців ніж «виші». Хто ж у цьому винен?

Можливо винні громадяни, бо у них відсутнє почуття свідомості та відповідальності з самопожертвою? Вони замість того, щоб дбати про матеріальне зростання України і вибрати робітничу професію, шукають легших шляхів і «пнуться» надати вищу освіту й «чистеньке» майбутнє своїм нащадкам.

Чи може винна держава, яка безконтрольно, а надто – безпланово, на мій погляд, за державні кошти, готує «фахівців», кількість і фах яких не відповідають сучасним потребам економіки , яка створила систему господарювання для приватного і державного бізнесу, вимагаючи тримати на горбу простого робітника чисельну армію бухгалтерів, юристів, економістів, менеджерів, відповідальних за техніку безпеки і т.д. і т.п.

Ось Вам і запитання.

Чуючи щоденно слово «реформи», підсвідомо чекаєш справжніх змін прогнилої системи господарювання нашої держави. Натомість чомусь у цьому напрямку реформи не робляться. Хоча тут, як ніде інде, є де «розгулятись».

Реформ в освіті торкатись не буду, у цьому я не фахівець і міг би порозмислювати на цю тему сьогодні виключно на побутовому рівні. А ось на вимогах законодавства щодо забезпечення наявності на підприємствах тих чи інших фахівців хочу зупинитись детально.

Працюючи в недавньому минулому на різного роду підприємствах, у мене завжди виникало запитання, нащо мені бухгалтерія. Прикро зізнаватись, але я, як і більшість підприємців, завжди вів свою власну бухгалтерію, відому і зрозумілу мені, з чітким зазначенням всіх витрат і доходів. Разом з тим завжди існувала, і як же без неї(вимога законодавства), офіційна бухгалтерія. У цій бухгалтерії сиділи зарозумілі бухгалтери, постійно набираючи звіти, баланси і усілякий мотлох. Цей мотлох ну точно мені аж ніяк не був ніколи потрібний. І все це тільки задля того, щоб сплачувати податки, збори, платежі державі. Щодо якості роботи та відповідальності бухгалтерів, як і більшості найманих працівників, - це окрема тема. На жаль, існуюча система освіти разом із створеною системою тотальної безвідповідальності майже знищили такий «підвид» працівників як «висококваліфіковані кадри».

Але повернемось до сутності бухгалтерії. Отже, на кожному підприємстві повинен бути, як мінімум, один бухгалтер, який обраховує доходи з витратами і нараховує до сплати платежі до бюджетів усіх рівнів. При чому відповідальність за нарахування зазначених платежів покладена, відповідно до законодавства, на керівництво підприємства, а відтак фінасовий тягар штрафів за несвоєчасну чи не повну сплату податків лежить на власнику. Так от, скажіть, для чого це підприємцю? Підприємцю, який щоденно і щоночно думає як розвивати свій бізнес, має клопоти зі споживачами і постачальниками, а тут ще і таке «щастя». Він повинен контролювати повноту податкових стягнень з себе «любій» державі, від якої до речі, нічого не отримав. Державі, яка жодної відповідальності перед ним не несе за невиконання тих чи інших зобов’язань. Все схоже у нас в державі на “систему ніпеля”. То чому ж нашій шановній владі не звернути свій погляд на справжні реформи і не започаткувати революційний підхід у справлянні зборів та платежів у бюджет країни. Маючи чисельну армію податківців з розгалуженою мережею податкових адміністрацій, започаткуйте  прийом методом “єдиного вікна”, узагальненої форми звітності(далі – УЗФ) з заначенням постатейно кожної операції. Наявність інтернет мережі дозволяє за допомогою обміну інформації встановленої форми в режимі реального часу отримувати повний облік операцій суб’єкта господарювання. За результатами отриманої інформації ДПА самостійно може нарахувати податки і збори, надавши за результатами звітного періоду рахунок на сплату. Підприємець зобов’язаний був би тільки надавати вірну інформацію своїх операцій і сплатити податки у зазаначений термін. Відповідальність же щодо об’єму нарахувань несла б сама держава, звільнивши і без того “навантажену” шию підприємця. Важливим акцентом є й те, що УЗФ повинна була б надаватись в одну інстанцію, яка хай і  буде безмежно великою, але ОДНІЄЮ. В подальшому УЗФ повинна б була б тільки доповнюватись операціями й тими чи іншими змінами. Це не складне завдання, принаймі так говорять в один голос програмісти і прогресивні бухгалтери. 

Для того щоб не було у нас, як завжди через коліно, то започаткуйте два методи: один – вищезапропонований, другий – діючий сьогодні. Переконаний, що для малого і середнього бізнесу перший, буде найбільш прийнятний.

Переваги запропонованого методу, думаю зможуть окреслити самі читачі. Зазначу тільки що їх безліч. Серед недоліків бачу тільки унеможливлення прямого впливу на діяльність суб’єктів господарювання чиновниками податкої і зменшення обслуговуючого персоналу на підприємствах. Розумію, що від моєї статті будуть не взахваті чимало бухгалтерів, однак переконаний, що спражні бухгалтери-економісти, чи як правильно сказати -  фінансові директори, будуть завжди потрібні.

Сподіваюсь, що мене підтримає більшість підприємців, зауваживши, що проблеми з веденням бухгалтерського обліку існують, але це лише частина проблем. Чого тільки вартує звітність в інші інстанції. Ще раз і ще раз акцентую увагу можновладців! Позиція підприємців - це виключно єдина(одна) звітність і подаватись вона повинна в одну інстанцію! Це проблеми держави, як вона вже далі буде розпоряджатись цією звітністю і в які свої інстанцій вона буде її пересилати для статистичної чи іншої інформації. Це не є завданням бізнес, якщо ви хочете щоб підприємництво розвивало економіку.

Торкнусь, ще однієї болючої теми ведення підприємницької діяльності. Це перевірки вже інших контролюючих органів, таких як санепідемстанція, пожежники, екологи і т.д. і т.п.

Їх ціла армія. Мені здається що ні Президент, ні Прем’єр-міністр зі своїми службами ліку не можуть звести, скільки ж цих трутнів є в державі насправді. Бо інакше, як пояснити, що у результаті на всі заклики щодо зменшення регуляторного впливу на підприємництво, ми тільки отримуємо зворотню реакцію. Хабарники на місцях з владними повноваженням тероризують бізнес не звертаючи увагу ні на позиції очільників держави, ні на політичні вектори. У них свій “бізнес” - “збирати данину” у власні кишені.

Розуміючи, що побороти вже двадцятирічного монстра вкрай важко, навіть при великому бажанні, пропоную свій рецепт. Рецепт простий – справжня революційна реформа. Суть реформи полягає у тому, щоб заборонити будь-якому контролюючому органу відвідувати суб’єкта господарювання без його запрошення у випадку наявного у нього страхового полісу від ненавмисного завдання шкоди третім особам. Якщо є факт підтверження шкоди, то нехай стахові компанії відшкодовують такі збитки і у особливо тяжких випадках винний буде притягуватись до відповідальності згідно з Кримінальним кодексом. Ринок сам врегулює вартість таких страхових послуг, а завданням держави, буде виключно контроль за процесами відшкодування, задля унеможливлення зловживань.

Перераховані мною аспекти є звичайно лише частиною проблем які створюють ефект “бігу підприємництва на місці”. Але хоча би їх зміна полегшила би підприємницьку діяльність і у результаті неодмінно призвела ба до економічного зростання нашої держави.

Проблеми свідомо окреслені мною поверхнево, бо маю власне переконання що мудрість живе в народі і закликаю суспільство до полеміки з цих питань.

Результуючий висновок сьогодення: весь потенціал підприємництва зводиться нанівець існуючим законодавством не даючи “розгорнутись” бізнесу, затягуючи його у лещата бюроктатичної системи. Підприємці вимушені втрачати сили, час і кошти в порожнечу, зменшуючи свої перспективи. І це аж ніяк не на користь майбутнього нашої держави в цілому.