Хочеш щось змінити, зміни себе!
Ці слова
прадавньої мудрості знає кожен. Окрім того що знає, сподіваюсь, і бажає так
чинити! У цій короткій
настанові сказано занадто багато, щоб осягнути. Просто і складно водночас.
Просто – ти
хочеш, щоб тобі робили добре, роби іншим добро; хочеш, щоб тобі говорили
правду, не бреши іншим; хочеш, щоб любили, люби всім серцем.
Складно – бо
сутність більшості людей полягає у зворотньому. Ми хочемо мати все не віддаючи.
Чи це закон накопичення енергії, чи це просте “жлобство” – не знаю. Прикро, що
ця складність десь у середині більшості з нас. У більшості з нас – УКРАЇНЦІВ.
Розумічи, що
яблуко від яблуні далеко не котиться (це про себе вже як про пересічного
українця), все ж наважуся викласти наступні думки.
Отже!
Цікаво, хто
ще зустрічав у повсякденному житті:
- наркоманів-курців, які нехтуючи інтересами і правами
інших, палять у підїздах, громадських місцях, засмічуючи і завонюючи їх;
- „козлів”, які паркують свої авто так, що можна було б ще
припаркуватись трьом автівкам, а то і білазом;
- продавців, які обдурюють;
- друзів, які “кидають”;
- коханих, які зраджують;
- тих „іносранців”, які під нашим носом і за мовчазного
нашого „одобрямс” за “доллары североамериканских штатов” купують красу і
молодість наших сестер і дочок”;
- політиків, які щиро дивлячись в очі і безсоромно нам
брешуть...
Перелік величезний. І дня не вистачить звести ліку.
Але, чи не
дивно, що зустрічають таке вочевидь усі (принаймні, мені так видається). А хто
ж тоді ті, кого ми зустрічаємо? Невже МИ САМІ?! Та ні! „Ні, я не такий, я не
курю, гарно паркуюсь, не обдурюю, і друзів не “кидав”, ееееее...” – думає кожен
про себе. Ага. Далеко від ідеалу – у чомусь кращий, а в чомусь – гірший, а хто
оцінить, що страшніше. Точно – не нашим розумом збагнути.
Ось так і
живемо: один одним нехтуючи і один одного використовуючи! Хтось когось більше,
а хтось когось менше, а, можливо, й однаково. Тільки “терези небесні”, нам
незрозумілі, можуть це виміряти. Замкнуте коло. Де вихід? І навколо ж повно
розумних досвідчених людей, які все розуміють, але ...
Протягом
останніх шести років політика є головною темою. Головною темою у телевізорі, на
роботі, на кухні. Багато говорять... Нам ніби й не подобається... Ми
критикуємо... Дискутуємо... Але насправді це нас манить, бо говорять вони все
те, що ми хочемо чути. Хочемо знайти винного у тому, що ми погано живемо!!!
Винним має бути будь-хто: політик, друг, сусід, дружина, чоловік, але ТІЛЬКИ НЕ
МИ, МИ - НЕЗРІВНЯННІ. Всі погані,а ми – молодці. Ми – ангели без крил. Ніби ми
не вміємо брехати так само щиро як політики і не робимо це навіть близьким
людям, не кажучи вже про далеких. Вся відмінність від політиків лише у тому, що
у нас можливостей менше. Так само і крадемо ми менше, бо немає можливостей як у
“чинуш” вищого ешелону. Ну а закони порушуємо ми вже точно всі без винятку, хто
би що мені не казав (як приклад – елементарний перехід на червоне світло,
перевищення швидкості, запізнення на роботу і так далі, і тому подібне).
ВИСНОВОК – МИ ВСІ ВИННІ!!! Всі без винятку (окрім, мабуть, дітей, які діють без
умислу). Ми самі зробили цю країну з її політиками і олігархами, з її
алкоголіками і туніядцями. І ми порпаємось у цьому лайні. Ми намагаємось щось
змінити не змінюючи себе! Постійно обираючи собі керманичами таких самих
брехунів, ледацюг та злодіїв, якими є самі. Ці керманичі нас використовують,
але мені, здається, і від цього моторошно, що більшість з нас на їхньому місці,
чинила б так само. Тільки туди не всі потрапили. НЕ склалось. Не так карта
лягла.
Що ж робити?
Одна розумна
людина вчила – висловлюючи критику чи порушуючи питання – май свою пропозицію і
відповідь.
Історія
свідчить, що унікальні правителі, розуміючи безвихідь самоуправлінських
можливостей власного народу, запрошували керівників (жандармів) з-за кордону.
Боляче думати і вся сутність цьому спротивлюється, але, може, це на сьогодні
вихід для України. Можливо, треба
зрозуміти свою меншовартість і запросити, для прикладу, японців навести лад у
своїй країні? Може це вихід?
Що це –
розчарування? Малодушшя?
Скоріше
упередження себе й інших, щоб схаменулись. І розкривши очі, щоб щось
спромоглись змінити, передусім, у собі.
Як рецепт,
щоб вилікувати Україну від смертельної хвороби – шукати та об’єднувати
небайдужих, тих, кого дратує безвихідь майбутнього у розрізі гнилої але
припудреної картинки сьогодення. І одночасно ставати критичними і відвертішими
до всіх, у тому числі й до себе. Не мовчазно проходити повз мілку
несправедливість, а голосно говорити ні поганому. Намагатись змінити хоча б частинку,
бо саме з дрібниць і складається великий всесвіт.
Треба
починати відверто говорити “Ні”!
Далі буде.
P.S. Читаю
різного роду блогерів і розумію, що часто-густо пишуть вони і гарно, і
захоплююче, але якось зовсім не по-справжньому. Думаю, що мої роздуми на вільну
тему дещо вирізняються, бо вони не чепурні, але відверті, на зрозумілій
сьогодні усім мові, на мові “кухні”.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.