ЗАЯВА ОПОЗИЦІЇ: КРИТИЧНІ РОЗДУМИ

Заява опозиції: критичні роздуми

Довго вагався але все-таки вирішив поділитись своїми думками щодо наповнення “Заяви об'єднаної опозиції про спільні дії”. Вважаю це за необхідне, щоб на майбутнє убезпечити опозиційні кола від помилок. Суспільство зараз вкрай прискіпливо відслідковує такі звернення, плекаючи надію про довгоочікувані зміни, тому права на помилки ми сьогодні не маємо.

На мій погляд, треба дуже уважно ставитися до підписання таких заяв, виважуючи кожне слово, бо висловлювання на кшталт ”…Опозиційні політичні сили здобули переконливу перемогу над партією влади.”, вводять в оману і заплутують сприйняття дійсності громадянами. Так, деякі мої знайомі до цього часу не розуміють, яка більшість буде у парламенті, провладна чи опозиційна. Говорити ж про перемогу взагалі зарано. Її ще треба вибороти. Можливо хтось одноосібно, отримавши мандат, і здобув перемогу, але у цілому демократичні сили зазнали поразки і здебільшого через амбіції, суперечки та неорганізованість у відстоюванні результатів виборів. Це треба визнати і з цих помилок слід зробити висновки та готуватись до копіткої боротьби. Влада ж, на жаль, на сьогодні, утримала свої позиції більшості у парламенті, що в черговий раз доводить, що опозиція має стати більш дієвою і рішучішою. А колоритні та емоційні баталії в ДВК лише створили інформаційний привід, адже результату від цих виборів ні економіка, ні пересічний виборець не відчують. Зміна облич опозиції на телеекранах не убезпечить від появи нових „тушок”, бо прикро усвідомлювати, що імплементовані у партійні та мажоритарні списки “троянські коні”, на мою думку, дуже швидко завдадуть нещівного удару в спину. Народ треба готувати до тривалого протистояння, щоб за гаслами про отриману “переконливу перемогу” не прийшов відчай з розчаруванням. Необхідно визнати, що обіцяний рейтинг нової об’єднаної демократичної сили на чолі з Арсенієм Яценюком виявився лише бажаною надією, бо результат ОО майже нічим не відрізняється від одноосібного результату ВО “Батьківщини”. Якби сили йшли паралельно, як, для прикладу, зі “Свободою”, то, очевидно, сукупний результат був би кращим, та і відповідальність за майбутні справи була б прозорішою.

Дивно читати в заяві, що “...всупереч намаганням режиму Януковича спотворити волевиявлення громадян … …здобули перевагу…”.  Про перевагу, як і про перемогу я так само не розумію, а от стосовно “намагання режиму”, ну це вже просто – Жванецький. Невже ще залишились наївні, які вважали що “намагань режиму” не буде? Хто ж віддає владу без бою? У дороговказному документі такі пасажі є неприйнятними.

Ще один „шедевр” автора заяви – “…Лідери української опозиції Юлія Тимошенко та Юрій Луценко за особистою вказівкою Януковича були кинуті за ґрати, що значно спотворило результати виборів…”! Як могло спотворити результати виборів ув’язнення лідерів опозиції, що відбулося більше року тому? Ще ж тоді мали бути прогнозовані саме такі результати.

Шкода, що сьогоднішні лідери якось дивно трактують слова ув’язненої Ю.Тимошенко, коли заявляють що “...Парламентські вибори 28 жовтня 2012 року не відповідали міжнародним стандартам, зокрема стандартам ОБСЄ та ПАРЄ, були недемократичними, нечесним та непрозорими …”. А чому не зробити просто коротку заяву на кшталт – “вибори - нелегітимні”. Я вже навіть не нагадую, що Тимошенко заявила: “Якщо б я зараз була серед вас, і мала можливість вільно діяти, я без всякого сумніву закликала вас до безстрокової акції громадянської непокори”.  Попри це, ми ж з вами чуємо заяви, що будуть блокувати парламент тоді, коли влада “…підвищуватиме пенсійний вік для чоловіків, допускатиме голосування депутатів чужими картками…”. Невже не вбачається більш вагомих причин для непокори чи блокування роботи хоча б тієї ж самої Верховної Ради?

Вимога “…встановити дійсні результати виборів у тих виборчих округах, де оригінали протоколів засвідчили перемогу опозиційних кандидатів.”, звучить теж несерйозно. Невже в тих округах, де протоколи були вірно складені, не було порушень? Все більше і більше моїх друзів та знайомих розчаровуються і бачать, на жаль, боротьбу тільки за те “… доки останній з опозиційних кандидатів, перемогу якого було вкрадено, не стане народним обранцем”.

Але, думаю, що це не те. що потрібно Україні. Від зміни прізвищ на місцях у Верховній Раді ситуація в країні просто так не зміниться. І багатьом пересічним громадянам, на превеликий жаль, байдуже, хто буде сидіти у залі і як спритно критикуватиме владу.  Та й сенсу від законопроектів, що внесе на розгляд меншість, і які так і не будуть прийняті провладною більшістю, немає. Не важливо, наскільки ці законопроекти будуть антикорупційними, соціальними та досконалими, а важливо. що таким складом їх прийняти не можливо. Важливо досягти змін у суспільстві. Бо саме за ці зміни голосували люди. Треба підготувати народ до чергового “покращення” з боку влади і до відчайдушної боротьби. Приспавши пильність ми загубимо віру людей у довгоочікувані зміни.

Мене непокоїть і те, що дуже обережно в заяві йдеться про імпічмент -”...ухвалення закону про імпічмент Президента…”. Напередодні виборів гасла мали більш радикальний характер. З якихось невідомих причин змінилась риторика? Люди, голосуючи за “Свободу”, підтримали кардинальні і, можливо. навіть революційні дії.

Питання звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка взагалі у заяві аж на шостій позиції плану дій. Невже і справді нові лідери опозиції не збираються визволяти загартованих і критично налаштованих до влади бійців? Чи може бояться вони конкуренції на Президентських виборах 2015 року? Це питання звільнення політв’язнів мало б бути на перших позиціях. Зараз і Тимошенко, і Луценко – це символи боротьби з владою, і залишити їх тільки символами за гратами – це відверта зрада. 

Особисто у мене є велика пересторога, що “…ці парламентські вибори є важливим етапом на шляху до повалення…” опозиційного руху, що зрежисований владою. Насправді переконаний, що ще одне розчарування після 2004 року може надовго у людях вбити віру у прогресивні зміни.

Тому, “яскраві лідери” сучасної опозиції, звертаюся до вас уважніше ставитися до заяв, зважуючи на виклики сьогодення та надії і бажання народу.