Україна - країна без майбутнього

Fata Morgana...

Реалії сьогодення дедалі більше засвідчують, що при визначенні рівня розвитку суспільства певні науковці слушно розглядають показник соціальної свідомості населення. Цей показник також пов’язують і з показником національної свідомості. Існує навіть формула прямої залежності успішного суспільства відносно кількості свідомих громадян. Так, для прикладу, в Європі сьогоднішній показник соціальної свідомості населення сягає понад 30 відсотків, у США близько 40, а у Японії понад 60 відсотків. Думаю, що читачі швидко провели паралелі між показником соціальної свідомості й економічним розвитком вищезазначених країн. А який же рівень свідомості в Україні? Офіційного дослідження на цю тему я не знайшов, однак, за оцінкою певних міжнародних неурядових організацій, які “шпигують на наших теренах”, цей показник у нас коливається в межах 10 відсотків. Попри суцільну письменність населення та чималу кількість громадян з дипломами про вищу освіту такий низький показник рівня свідомості незрозумілий. Однак цьому є просте пояснення. Заучені матриці та теорії не є визначальними у творені громадянина з великої букви. Натомість історія знає чимало прикладів, коли саме малоосвічені громадяни виявляли приклади власної жертовності на благо суспільства. Буду стверджувати, що навчальні процеси без духовної основи не творять соціально-свідому та відповідальну особистість. Сучасний український диплом про вищу освіту скоріше свідчить про ступінь “письменного варвара” і не більше. Про випадки з купленим дипломом говорити взагалі не варто. Ми втекли від радянської школи, яка хоч і мала чимало проблем, але давала результативні зерна й так і не прийшли до основ Болонського процесу. На жаль, така ситуація в Україні у всьому. Від старого пішли, а нікуди в результаті ще не прийшли. Симбіоз хаосу, парадоксу та злодійства.

Показник свідомості населення, на мій погляд, якнайкраще характеризує рівень держави і виявляє, що ми зараз живемо не в розвинутій країні, а на території общини первісного ладу. На цій території сильніша, спритніша та нахабніша меншість потурає правами більшості і планомірно обкрадає їх, пропагуючи свої примітивні цінності. Як сталося що в Україні рівень соціальної свідомості став меншим аніж у країнах третього світу? Адже, за оцінкою істориків у СРСР він складав понад 50 відсотків. Штучно обмежений і керований радянський простір викристалізовував стрижень суспільства, яким і був свідомий громадянин. Пропаговані моральні цінності вміло переплетені з ідеологією утримували СРСР “на плаву”, хоча крах цієї моделі був неминучим. Ідеально відмежований простір створити вкрай важко, а відтак будь-яке нове мислення, попадаючи у незорану землю жорстких стандартів і стереотипів, швидко проростає і приносить плоди нечуваного дерева. Шкода, що тільки плоди ці не завжди придатні до споживання.

Але, повернемося до соціально свідомих громадян і спробуємо визначити, яких головних чинників не вистачає у нашій державі для їх культивації. Основним чинником є генетика і спадковість, має місце народна мудрість “яблуко від яблуні далеко не покотиться”. Ще одним впливовим чинником є суспільство, в якому живе людина (життєве середовище). Думаю, що більшості читачів знайоме відчуття, коли створити безлад в ідеально чистому приміщенні важко психологічно. Але головним чинником є виховання людини, незалежно від того, ким це робиться – сім’єю чи суспільством. Важливо, щоб виховання це було глибинне і підкріплене свідомими аргументами.

Сучасна ж ситуація – це наслідок багатьох подій, які сприяли знищенню українського соціально свідомого громадянина, – справжнього патріота і рушія прогресу. Деякі події що знищували українське були випадкові, деякі були відгомоном геополітичних перипетій, а деякі свідомо були направлені на руйнування нашої ідентичності. Протягом всього існування людини розумної саме соціально свідомі люди були найбільш вразливою частиною населення. Саме серед них передчасна смертність у рази перевищує показник смертності пересічного мешканця. Бо саме соціально свідомі люди були на „передовій” цивілізації. Вони боронили вітчизну від ворогів та загарбників і приносили свої життя й долю на вівтар суспільства. Вони не боялись говорити правду в вічі, чим викликали гнів чи то панів, чи то різних начальників. Саме свідомі люди не ховались по нишпоркам, як щурі, а сміливо і відчайдушно віддали життя за своїх близьких друзів та знайомих. Така свідома людина не могла в часи голодомору 30-х років стати людожером, бо вона швидше б вибрала голодну смерть, аніж сама заподіяла смерть іншим. Отак і винищувались кращі діти України, спочатку Катериною, потім „совітами”, потім голодом від Сталіна, пізніше борцями з дисидентами. Подарована Богом незалежність завершила процес деградації суспільства, коли спритні ділки, попри людську байдужість, узурпували владу. Сьогодні останні кращі доньки та сини України, втомившись від протистояння “хазарам по крові”, почали, на жаль, покидати свою неньку в пошуках кращої долі. Соціально свідома людина не зможе жити за правилам первісного ладу, коли всім править вигода і жадоба власної наживи. Не знайшовши потреби суспільства у собі, кращі голови залишають державу.

Зараз усі наввипередки вміло критикують владу. Зиску з цього, на жаль, мало, але як прояв власного супротиву даний спосіб має місце. Однак, під час такої критики я дедалі розумію, що злочинці у владі – це люди тієї ж породи, що і мій сусід, який нахабно палить у під’їзді попри власний балкон і дорікання решти сусідів. Це саме той представник дегенерованого прошарку населення, яких так багато у владі. Тільки мій сусід на іншому рівні. Якщо б він опинився в іншому місті і в інший час, то, “схопивши фортуну за руку”, став би корупціонером, і тоді ми б здригнулись від обмеження наших прав і свобод. Деградуюче суспільство породжує людей, які ставлять особисті інтереси понад усе. І їх не турбують потурання прав інших. Кожне нове покоління буде ще цинічнішим і байдужішим до бажань і потреб інших співмешканців. На зміну циннікам і пройдисвітам приходять пройдисвіти у квадраті і у кубі. Саме тому кожна прийдешня влада в Україні гірша від попередньої. І ці нові ділки у владі все швидше і швидше ведуть корабель під назвою “Україна” у прірву забуття. Україна стає країною без майбутнього!

На жаль, мені достаменно не знайома точка безповоротності показника суспільної свідомості населення. Хочу сподіватись, що ми попри звіт міжнародних спостерігачів, її ще не досягли. Але мені прикро бачити, як останні націоналісти і моралісти опускають руки. Ті, хто ще недавно до хрипоти відстоювали все українське, готові розміняти свою невдячну батьківщину на нову закордонну домівку. Останніми променями надії для багатьох свідомих стали національні гасла ВО “Свобода”. Однак слова націоналістів поки що не підтверджені логічними діями. Втрачено момент і провладна більшість на відміну від попереднього складу ВР не потребує навіть участі комуністів.

Розумію, що жертовних керманичів сучасна Україна ще не виплекала. Але, без відповідальних і свідомих лідерів не буде держави. Ці лідери мають бути взірцем відкритості і моральності. На їх прикладах має будуватись держава. Зараз точиться багато розмов про першочергові закони, яких потребує Україна для свого спасіння. Закликаю всіх небайдужих народних депутатів прийняти передусім тільки один закон. Закон, який змінив би статус кожного державного службовця незалежно від рангу і посади. Закон, який зробив би діяльність консультанта, депутата чи Президента, відкритою для суспільства. Таким законом треба закріпити відповідальність державного службовця перед народом шляхом повної прозорості всіх складових його життя. Не може бути приватного життя чи секретів від суспільства у “слуги народу”. Деталізоване декларування дохідної і розхідної частини власного бюджету має стати невід’ємною істиною. Журналісти ж, як „слідчі суспільства”, вправі і зобов’язані контролювати державних службовців усіх рівнів за принципом: „на тебе дивиться народ!”. Ми вправі знати що їсть, що одягає, де живе і навіть з ким чиновник за наші кошти. Такий закон вирішив би питання корупції і виплекав би високоморальних очільників держави. Суть проста і логічна, от тільки заздалегідь утопічна у зв’язку з неприйняттям її можновладцями. І навряд чи знайдуться сьогодні жертовні і відверті люди, які готові відкрито служити народу.

Не має на політичному олімпі українського Хосе Мухіка, який піднімає рівень життя і економіки в Уругваї до небачених Україною висот. Можливо поясненням вдвічі більшого ніж в Україні валового продукту, цієї колись відстаючої держави третього світу, є те, що у нас нема керманичів, які б 90 відсотків своєї заробітної платні віддавали благодійним організаціям для бідних і малому бізнесу. Можливо можна пояснити південно-американське чудо ще тим, що там Президент після виборів не змінив своє місце проживання, а так і мешкає поруч зі своїми односельцями без парканів та міліцейських кордонів. Думаю українець так само хотів би пишатись чесними та моральними представниками своєї держав, як пишається сьогодні кожний уругваєць.

Ми створили в суспільстві химерний образ і назвали його владою, наче це щось відокремлене і відмежоване, та навіть не хочемо помічати, що у цій владі є наші знайомі чи знайомі наших знайомих. До цих знайомих ми подекуди заграємо і часто шукаємо у них захисту чи протегування, не усвідомлюючи, що їхні маленькі поблажки щодо нас можуть попирати права інших. Ми самі провокуємо цих людей у владі і, більше того, ми їх пропагуємо, “мовляв, дивись, синку, який він молодець, начальником став”, бо самі підсвідомо бажаємо бути на його “тепленькому” місці. І все це замість того, щоб за прикладом Махатма Ганді вдаватися до методів ненасильницького спротиву і бойкоту. Думаю, що лише одиниці з нас зможуть хоча б непоказово бойкотувати своїх друзів чи знайомих у владі. Навпаки, я знаю безліч прикладів, коли всі залюбки йдуть гуляти “на шару” за рахунок злочинців у владі, співаючи їм хвалебні оди. Ми підсвідомо хочемо бути ближче до корита, чи, принаймні, ближче до тих, які при кориті. Примітивні тваринні інстинкти виживання беруть верх над свідомістю.

Цією статтею жодним чином не хочу гнівити співвітчизників, бо і самому важко побороти первинні інстинкти й слабкість поруч з острахом. Але, думаю, що називаючи речі своїми іменами, ми відриваємо очі і ще в змозі хоча б угледіти правильний напрямок руху.

Насправді, влада – це ті, хто посеред нас, і, водночас, влада – це ми, бо ми щоденно дозволяємо їй бути саме такою. Більшість чиновників середнього і навіть вищого рівнів не живуть за парканами. І саме ці чиновники є інструментами влади. Це руки і ноги корупції та злодіянь. Адже журналістів чи громадських діячів не б’є міністр чи Президент. Ні, їх б’ють провладні „шістки”. І ці „шістки” живуть у квартирах навпроти. Вони ходять у тіж самі магазини, кінотеатри чи кафе що й ми. Їх діти навчаються разом з нашими. Ми можемо, принаймні в Києві, цих чинуш часто зустріти на вилицях. То, чому ж замість захвату ми їх не бойкотуємо?! Замість вітання треба ігнорувати корупціонера, хабарника міліціонера, або клерка, який без шоколадки не піднімає своїх сідниць. Не обов’язково показувати агресивний протест. Достатньо просто поскаржитися на погане самопочуття і не прийти на якесь святкування до чинуші, чи просто обмежити спілкування. Так само не влада заставляє нас продавати голоси на виборах. Не влада робить нас повіями у повсякденному житті. Продажність у будь-якому вираженні – це ознака недалекоглядності, примітивізму та жадібності. Апелювання по типу “так навчили” не зовсім має місце, бо ніколи кінь не стане свинею, навіть якщо хрюкне. Погане як гівно липне і важко відмивається. Можливо потурання суспільством усіх нечесних людей, незалежно від того, у владі вони чи у суспільстві, змусить замислитись деякі голови.

Ми, як країна, безнадійно відстали від усього світу. Відстали настільки, що нас вже і країною важко називати. Близький фінансовий дефолт взагалі вбиває будь-які надії на світле майбутнє. Однак вірю, що ще є свідомо і морально стійкі люди, які зможуть своїм мовчазним протестом спонукати суспільство до прогресивного розвитку. Саме до них звертаюся  і їм присвячую свою статтю. Закликаю не здаватись і слова Біблії “плодіться і розмножайтесь” – сприймати буквально, бо зло примножується само, а культурні рослини отримуються тільки шляхом ретельної селекції.

Слава героям України!