Предчувствие гражданской войны

Несвоєчасні запитання

За останній місяць ми почули мабуть більше закликів до насильства, ніж за всі попередні роки незалежності. Поважний телеканал збирає депутатів та експертів та обговорює можливу революцію. Ліберальний журналіст (який, судячи з його постів, половину свого життя проводить в США та Європі) намагається вирвати у лідера націоналістичної партії зізнання в тому, що єврейські погроми будуть. Лідер не зізнається, але журналіст, як йому здається з гумором (в якому все ж таки відчувається прихована надія), намагається «дотиснути» політика. Опозиційний депутат керує руйнуванням пам'ятника Леніну десь у Богом забутому райцентрі, мер великого міста (якого аж ніяк не можна було запідозрити у симпатіях до дєдушкі Лєніна) обіцяє поламати депутату руки і ноги, при цьому запрошуючи його по факту приїхати в це місто і зламати пам'ятник! Таким прикладам немає закінчення.

Вам не здається, що ми перебуваємо в якомусь паноптікумі, на зйомках якогось божевільного кіна, гідного призу як на комерційному конкурсі (бо багато трешу), так і на альтернативних фестивалях (бо підозріло багато рефлексій, самокопання та іншої психоделії)? І відчуття таке, що основні актори точно не суміщують свої ролі з посадою режиссера цього дійства.

При цьому рефрен очікування революції, насильства, протистояння комунікується усіма сторонами, постійно, в усіх контекстах, на всіх доступних каналах. Що очікується від простого обивателя? Поділитися на «ми» і «вони»? Іти стінка на стінку? Що ми тепер маємо робити: мітити двері сусідів тризубами, зірками Давида та червоними ведмедями, щоб підказати «погромщикам» кого відповідно вбивати та грабувати? Як далеко взагалі це може дійти?

Мені цікаво, а всі ці політики, експертне середовище та журналісти, котрі активно комунікують ці теми, вже мають дома рушниці? Чи регулярно вони тренуються? Чи навчилися їхні дружини варити суп зі щурів та горобців? Адже революція – це не лише красива дефіляда у шкіряних тужурках (чи якихось одностроях – як кому подобається), а це трупи, голод, смерть…

Може, справа в тому, що вони не збираються самі брати в цьому участь, а пересидіти важкі часи в Європі чи Москві?