Пасажири за борт!

Заборона секонд-хенду (законопроекти 2320, 2321).

Україна, як прогниле “старе корито”, все більше занурюється у каламутні води кризової хвилі, які нещадно мотлошать економічні фрегати передових країн світу. І хоча Шкала Бофорта для оцінки фінансового шторму мені не відома, на мій погляд, якщо у Європі кризовий шторм сягає 9 балів, то води акваторії держави Україна накриває широкомасштабний 12-ти бальний ураган. Попри чималі шанси європейської економіки вийти майже не ушкодженою, нехай навіть із сильного шторму, ми з жалем спостерігаємо на безвихідь нашої вітчизняної ситуації. Політична й економічна нестабільність у поєднанні з розпачем населення створює суцільну картину мороку та безперспективності. Спасти від “останнього падіння на дно” колись великий флагман флотилії Радянського Союзу може тільки диво. Саме диво, бо сподіватись на узгоджені дії владної команди марно. І мова не тільки про “щурів” на капітанському містку, мова йде про всю обрану команду, яка веде наш пострадянський лайнер у безповоротню безодню. Нам, як пасажирам цього лайнера, залишається невеликий вибір: мовчати, вимагати або забирати кермування у свої руки. Мовчання – це доля рабів. Роздумами про необхідність забрати управління у сьогоднішніх очільників і так переповнений інтернет, але зважаючи на те, що особисто я не бачу для себе відданого і чесного “капітана-удачі”, який зміг би вивести на поламаних вітрилах наш корабель зі шторму, то знову і знову зосереджуюся на закликах і вимогах до діючої команди.

Цим дописом сьогодні звертаюсь не до правлячої більшості. До них зауважень і так безліч. Я звертаюсь до представників так званої “опозиції”.  Ви, у більшості випадків, попри внутрішні чвари і неузгодженості, говорите правильні гасла про люстацію, про соціальну справедливість та про бажання допомогти кожному громадянину. Цікаво слухати ваші емоційні виступи, але, думаю, що я, як і всі, вже втомилися від вашої балаканини, яка відрізняється від реальних справ. Не хочу звертати увагу на політичну складову діяльності опозиції, мене передусім непокоять соціально-економічні ініциативи. Саме економіка є головною для держави, так само як двигун чи вітрила є головними для корабля. Без економіки не буде руху держави вперед і це неминуче призведе до загибелі. І мені не зрозумілі ініциативи опозиції, які спрямовані на поглиблення економічної та соціальної прірви в країні. Можливо, наші народні депутати мають якесь своє інноваційне бачення розвитку держави, але я не розумію нагальної необхідності прийняття законів на кшталт  “Про заборону оптової торгівлі … уживаних текстильних виробів, одягу та взуття”. Це у такий спосіб опозиція турбується про добробут населення та імідж нації? Дивний спосіб, як на мене. Споживач це, скоріше за все, зможе оцінити як бажання зробити можливим відрізняти на вулиці за зовнішніми ознаками хто є хто, як у притчі: холопам – холопське, а панам – панське. Спілкуючись на теренах Київської області з виборцями, я був до розпачу вражений, що для більшості жителів придбання одягу на базарах секонд-хенду – це єдиний спосіб виглядати пристойно. Чи знає шановний депутат, ініціатор законопроекту, що переважна частина вчителів та медиків змушені одягатись у вживаний одяг з Європи. Може важко збагнути з Печерських пагорбів, що прожити вчителю на 2000 гривень не можливо, а виглядати кожній людині, а тим паче жінці, хочеться пристойно і яскраво. Про те, що ті, хто виховують наших дітей, одягаються у секонд-хенд не прийнято говорити в голос, але раджу “списочним” депутатам поцікавитись і особисто піти на такі базари та зазирнути в інтелегенті очі зморених повсякденною працею людей. Цих, справді жертовних громадян, саме державна політика таких “татупедів” змусила порпатись у ганчір’ї  і вишуковувати, по дешевій ціні, одежину собі та членам своєї сім’ї. Про які заходи для  “… стабілізації роботи вітчизняних підприємств галузі, збільшення обсягів виробництва високоякісної продукції для українського споживача…” має сміливість говорити депутат від опозиції, коли рівень заробітної плати в Україні ледь дозволяє сплачувати житлово-комунальні послуги і придбавати необхідні для прожиття продукти харчування. Копійок, які залишаються, лишень і може вистачити на купівлю, нехай поношеного, але все ж таки якісного одягу.

Ще рекомендую шановному депутату спитати у студентів, чи хочеться їм виглядати стильно і сучасно. Щоденно засоби масової інформації наввипередки рекламують і пропагують різноманітні бренди та товари іноземних кутюр’є. І молодь, як зачарована, мріє про такий одяг. Невже ці мрії досяжні виключно для обмежених кола нащадків людей у владі?  Здається тоді вже доцільніше одразу виступити з законодавчою ініциативою зобов’язати “всіх простих холопів” купувати  виключно одяг національного товаровиробника, та ще й одинакового розміру та стилю, щоб легше та швидше було шити такий одяг і щоб наша легка промисловість, яка, доречі, вже давно належить олігархам, потужно розвивалася. Окрім небаченого розвитку легпрому, наші керманичі тоді ще й без зайвих зусиль запровадять чіткий механізм визначення приналежності до класового прошарку у суспільстві. Справді, негоже простолюдину ходити у схожих з олігархом речах, бо поважний депутат не зможе зрозуміти з ким він має справу.

Взагалі позиція депутата щодо захисту вітчизняного товаровиробника не витримує жодної критики. Якісні вітчизняні товари всеодно завжди будуть користуватись попитом, а секонд-хенд жодним чином не зможе конкурувати з такими товарами. Крім того всім відома проблема, що на сьогодні головним конкурентом українських товарів є товари з Китаю. Одяг та взуття класу  секонд-хенд належать до найнижчої споживчої категорії товарів для малозабезпечених верств населення і навряд чи наша легка промисловість буде шити одяг для конкуренції у цьому ціновому сегменті.

Економічною мотивацією народного обранця для прийняття такого законопроекта є “…насичення внутрішнього ринку одягом та взуттям, що були у використанні («second hand»)..” Ініциатор закону стверджує, що у 2012 році таких товарів  було ввезено на територію України аж 98 тис. тонн і не розуміє, як використовує кожний українець 2 кг вживаного одягу. Розумію, що ситий голодному не товариш, і важко осягнути розбещеним поглядом, що левова частина населення у суспільстві доношує давно придбаний одяг і все, що може собі дозволити купити з речей, то це “обновки” з безліччі базарів секонд-хенду по цілій країні. Щоб читачеві не здавалась цифра 2 кг такою значущою, то раджу покласти на ваги і зважити 5 пар шкарпеток, дві сорочки, майку, футболку, куртку, штани, светр, кросівки та черевики. Вага всього цього одягу та взуття сягне понад 10 кг.  До речі, за офіційною інформацією Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, бідними можна вважати 24% населення країни, а згідно зі стандартами ООН, за межею бідності в Україні живуть 80% населення.

Ініциатор, у пояснювальній записці до законопроектів, завзято посилається на наявність корупційної складової у сфері торгівлі бувшого у використанні одягу, яка, можливо, і присутня. Однак мені не зрозуміло, невже замість того, щоб навести лад на митниці чи у сфері реалізації, необхідно, у неприродний та антиконституційний спосіб, обмежити громадян у праві купувати фінансово доступний одяг. Інакше, як потурання прав “слабших”, я це назвати не можу. Підміна боротьби з корупційними проявами шляхом введення обмежувальних заходів для легального бізнесу взагалі не зрозуміла.

Крім того реалізація дешевих товарів всеодно буде присутня, от тільки така реалізація буде здійснюватись у нелегальний спосіб “на дому” чи “з-під поли”. Кому це вигідно, варто домислити. Більшість фахівців уже зараз стверджують, що прийняття таких законів буде стимулюючим заходом для збільшення обсягів контрабанди. Адже законодавче регулювання не впливає на тіньові потоки, а навпаки заборона раніше дозволеного і контрольованого імпорту призведе до повної тінізації сфери, а відтак, запропонований мінімальний розмір ввізного мита на одяг та взуття бувшого у використанні –  10 євро за кг, попри незмінну тарифну ставку у 5,3 %, лише призведе до зменшення офіційного імпорту і “уріже” надходження до бюджету.

Турбота народного обранця про здоров'я та життя громадян, екологію та імідж держави взагалі викликає сміх. Весь імпорт секонд-хенду підлягає обов’язковій санітарній обробці та підтверджується безліччю відповідних документів. При ввезенні сплачуються кошти на утилізацію, які мають бути використані для вирішення екологічних питань. Ну, а про імідж країни, то це просто анекдот. Німеччині, Чехії і Австрії секонд-хенд не завдає проблем іміджу, а от у нашому випадку – це першочергова проблема, яка потребує негайного вирішення.

Щодо моєї офіційної позиції як представника Всеукраїнської громадської організації “Союз захисту підприємництва”, то зазначу, що надання преференцій великому бізнесу позбавлено будь-якого сенсу. Вітчизняна легка промисловість і так на сьогодні звільнена від оподаткування прибутку. І законопроектами 2320 і 2321 великий бізнес легкої промисловості нахабно хоче “розчистити” собі ринок збуту. Бажання сильних цього світу заробляти більше не має меж. Кожний знає, що конкуренція – це головний постулат розвитку бізнесу. Ще свіжі у пам’яті спогади про якість і різноманіття товарів легкої промисловості СРСР, які, до речі, вироблялись саме без умов конкуренції.

Бажання депутатів, які генерують такі законопроекти, на мій погляд, аж ніяк не пов’язані з бажанням сприяти розвитку “…економіки нашої країни в цілому”, “…запобігати заподіянню можливої шкоди навколишньому природному середовищу” чи  “…збільшувати надходження до бюджету за рахунок створення сотень тисяч робочих місць у різних галузях вітчизняної економіки”. Скоріше за все, їхнє бажання пов’язане з бажанням олігархів заробити на нас, на кожному пересічному мешканцю, у будь-який спосіб.

Закликаю опозиційних лідерів, якщо ви ще хоч трохи переймаєтесь проблемами виборців, вжити всіх заходів для неприйняття таких законопроектів, сьогодні і в майбутньому. Ганьба законотворцям, які зневажають  проблеми знедоленого народу України.

Буду стверджувати словами автора цього “чуда законодавчої ініціативи”, народного депутата Немілостівого В.О., що, на мій погляд, саме такі законопроекти під гаслами опозиційності “…несуть загрозу життю людей та довкіллю, а також створюють негативний імідж нашої країни у світі”.

Сучасна політика, влада і суспільство, на превеликий жаль, мають великий брак відданих, чесних та гідних капітанів, матросів і пасажирів. Саме тому колишній велетень світового економічного океану під назвою “Україна” стає тонучою “гнилою посудиною” у занедбаній бухті з командою на капітанському містку, яка постійно намагається повикидати пасажирів за борт, вочевидь не розуміючи, що без пасажирів не буде і команди.

Сергій ДОРОТИЧ