Як Солон вчив греків демократії

А тиран Пісистрат сплутав майбутнім філософам і політологам усі карти, зміцнивши демократію і покінчивши з олігархами.

Напередодні вихідних, щоб хоч трохи відволіктися від буденних справ і хоча б із одаль поглянути на своє буття, розповім древню історичну байку. Цій історії дві з половиною тисячі років. Але як не дивно, вона чимось перегукується і з нашим часом, із нашими проблемами. Судіть самі…

Як відомо, демократію в Древній Греції, а точніше в Афінах започаткував Солон. Він жив у той час, коли загинув останній цар Аттики Кодр, який пожертвувавши собою, врятував Афіни від облоги прийшлих невідомо з яких земель дорійців.

Втративши героя-царя, афіняни дійшли висновку, що немає такого лідера, котрий міг би зрівнятися з Кодром і стати їхнім царем. Тому скасували монархію, запровадили республіку й передали владу довічно обраному президентові – архонтові. Згодом, переконавшись, що довічне правління є занадто довгим і невиправданим строком, скоротили його до 10 років. А ще через деякий час поділили президентські обов`язки між обраними на один рік 9 архонтами, які відповідали кожен за свою ділянку.

Проте реформи політичної системи не торкнулися соціальних. Феодальна система продовжувала примножувати згубні наслідки, концентруючи багатства в руках невеликої купки привілейованих осіб і роблячи все важчим життя більшої частини полісу.

Жив у цей час такий собі юнак-мажор, представник царської крові й нащадок загиблого царя Кодра Солон. Належав до багатого роду патриціїв і розкошував у своє задоволення. Раптом сім`я збідніла й він вимушений взятися до справ. Як не дивно, в нього вийшло добре господарювати й він незабаром став одним із найуспішніших людей краю. Але від політики Солон прагнув триматися якнайдалі і був класичним «противсіхом».

Афіняни дуже заповажали Солона за ділові якості й справедливість. Саме тому висунули й обрали згодом архонтом. І вони не помилились. Обійнявши високу посаду, Солон визволив із рабства тих, хто потрапив туди за борги, й здійснив девальвацію драхми.

Це було справжньою революцією, котра незабаром суттєво вирівняла статки афінян. Але головною реформою Солона все ж був поділ населення за майновим цензом. Усі громадяни вважалися вільними й підлеглими спільним законам. Їхні політичні права визначали податки, які вони сплачували. Відтоді сума податку, а не родовий герб розмежовував суспільство на прошарки й ця прогресивна система діє й досі в цивілізованих країнах.

Солон реформував моральний кодекс, оголосивши неробство кримінальним злочином, і погрожуючи втратою громадянства тим, хто прагнув уникнути політичного вибору в час громадянського протистояння. Він легалізував проституцію, переконавши цнотливих афінян, що доброчесність не в забороні гріха, а в тому, щоб поставити його на своє місце, наклавши невеликий штраф на спокусників чужих жінок.

Харизматичність вдачі й сила аргументів дозволили Солонові переконати в необхідності реформ навіть тих, чиї інтереси він зачіпав. І 20 років його правління були чи не найщасливішими в історії Афін. Але коли вдячні громадяни запропонували йому довічну посаду з необмеженими правами, він відповів: «Навіщо?! Диктатура – це трон, з якого не злазять живими.»

У віці 65 років він пішов у відставку й подався мандрувати світами, де його радо зустрічали, бо слава випереджала архонта Афін. Коли його запитали, в чому полягає порядок, Солон відповів: «У покорі народу правителям, а правителів – закону.» І це було 2,5 тисяч років тому.

Але яким би не був високим авторитет Солона й успішними проведені ним демократичні реформи, наступні роки стали великим випробуванням для афінян. До влади рвався далекий родич Солона – Пісистрат. Надзвичайно владолюбний чоловік, він зрозумів, що здобута молода демократія не застигає назавжди, а постійно дрейфує ліворуч. Тому очолив партію найбідніших і незаможних громадян Афін, принісши з собою дух демагогії та цинізму, який відверто полюбляють прості народні маси.

Але цю цікаву й непросту людину історія створила саме для того, щоб сплутати карти тим, хто переконаний, що демократія – це завжди добре, а диктатура – завжди погано. Пісистрат нахабно, цинічно й підло діяв під час боротьби за владу. І виявив несподівану мудрість, державний хист і гуманізм після того як став тираном поліса Афін. Він зберіг всі демократичні набутки Солона й провів додаткові аграрні реформи такої глибини, що Аттика не потребувала їх ще кілька століть. Землю було перерозподілено серед дрібних власників, які стали відчувати себе громадянами, відповідальними за долю батьківщини. Як наслідок – великі землевласники, олігархи, зникли й розчинилися в новому суспільному середовищі.

Великий обсяг громадських робіт по впорядкуванні Афін забезпечив усіх роботою, а реконструкція портів, де незабаром розпочалися будівництва найбільших і найкращих суден Середземномор`я, надовго визначать стратегічний розвиток Афін і всієї Греції.

Тиранові Пісистрату вдалося уникнути всіх спокус абсолютної влади, крім однієї: він захотів передати свій трон синам. Що тут було більше: батьківської любові чи бажання забезпечити порядок і стабільність в країні – важко нині зрозуміти. Мабуть і перше, й друге. Але подальша трагічна історія його двох синів засвідчила, що абсолютна влада хай навіть у обмеженому демократичному середовищі не передається у спадок. Це трон, з якого не злазять живими.