Віктор Янукович отримав ультиматум. Тепер від Європи

Кинувши за грати свого конкурента і вчасно не звільняючи його із в`язниці на вимогу світових лідерів, президент підпиляв ніжки власного стільця.

Вустами своїх повноважних представників Кокса і Кваснєвського Євросоюз за кілька днів до остаточного прийняття рішення про асоціацію попередив Януковича, що без звільнення з тюрми Тимошенко ніякого підписання історичної угоди не буде. Остання надія на Ангелу Меркель тане на очах. Чому наш президент вирішив бідну фрау зробити своєю захисницею – ще більша загадка. Може, сподівався, що скромній до аскетизму німецькій дамі в душі не подобаються провінційні замашки Тимошенко з неймовірно дорогим одягом, яким вона нерозумно й нерозважливо лізла в очі убогій власній країні?

Але, схоже, Меркель чомусь вирішила, що сумки й сукні Тимошенко – дитячі забавки, порівнюючи з панськими замашками Віктора Федоровича з усіма його Межигір`ями, про які нині вже знає вся Європа.

Що далі? В команді паніка, всі знають про ірраціоналізм у цьому питанні Віктора Федоровича, який ладен повернути сина Сашка в стоматологічний кабінет і на додачу віддати їм Межигір`я, але не Тимошенко, яку тримав у в`язниці попри всі розумні поради випустити її і позбавитися зайвого клопоту. А, помилувавши її, здобути лаври доброго й благородного лідера. Або хоча б претендувати на ці лаври.

Але Віктор Янукович не став гратися в благородство. Очевидно, такі речі йому не дуже знайомі. Тому він тупо тримав переможену й справді хвору жінку в буцегарні, розповідаючи всьому світу казки про її злодійство. І не надавши жодного свідчення, жодного факту, що вона за час урядування мала особисті незаконні зиски з тих чи інших рішень. Жодних фактів! Незважаючи на суперприскіпливу роботу тисяч запопадливих слідчих. Лише здогадки хворої уяви.

Кажуть, що Віктор Федорович ультиматумів не любить (а хто їх, власне, любить?). Історія його правління свідчить, що найчастіше у випадках тиску на нього з метою прийняття якогось рішення, він часто вчиняє навпаки. Навіть якщо це йому на шкоду. Що ж, це якості впертого й мужнього чоловіка. Справжнього лідера.

Але впертість і вміння протистояти чужій волі – чудові якості, коли відповідна особа бачить стратегічні наслідки своїх дій і вміє прораховувати на кілька кроків уперед. Тому, коли вона навіть програє на початку, то незабаром її поразка може трансформуватися в тріумфальну перемогу.

Схоже, Віктор Федорович потрапив у власний капкан. Нині його на очах у всього його підневільного народу ставлять на коліна й примушують до певних дій. І виходить так, що він має здатися й визнати, що програв, що увесь цей час намарно витратив свої і чужі зусилля.

Не хоче здаватися Європі? Гаразд, нехай покаже їй дулю й здається Путіну. Володимир Володимирович з радістю його прийме, нагодує, обігріє практично безкоштовним газом. Його й усю країну.

З того дня всі російські урядовці, щоранку, думатимуть: що я можу ще доброго зробити для України? І робитимуть один поперед одного. Українці будуть в шоколаді. Як уже це не раз траплялося в історії. Братська рука Кремля завжди була на шиї в братнього народу. Звичайно ж для обіймів. А що вже затим новітні технології річкою потечуть із Росії – то це вже й так зрозуміло. Доведеться, щоправда дещо структуру власності змінити, допустити передовий російський бізнес на ринок Малоросії. Але це – деталі. Головне, що ніхто не примушуватиме випустити цю кляту Тимошенко із в`язниці. І Віктор Федорович, маючи таких надійних друзів-сусідів, може спокійно залишатися і на другий, і на третій, і на який захоче термін президентства. При умові, якщо дозволить Техас, тобто Україну, грабувати не лише техасцям. Українці терплячі, проковтнуть. Перед виборами підкине кожному пенсіонеру по десятці-другій – і все гаразд. Перемога забезпечена при правильному підрахунку голосів. Крім того, в руках президента всі силові засоби для боротьби з протизаконними діями…

Врешті, а що хотіли українці від Віктора Федоровича Януковича, обираючи його президентом України? Невже хтось серйозно сподівався, що він назавжди змінить вектор розвитку України й приведе її до Європи з її законами, правовою системою, економічними стосунками? Невже хтось сподівався, що цей чоловік, для якого Україна завжди видавалася розширеним Донбасом, дбатиме про якісь національні інтереси? Чи, може, про підняття життєвого рівня хоча б тих же своїх вічно принижених земляків-шахтарів? Мабуть, таких наївних не дуже багато знайдеться. Так що ж ми від нього вимагаємо? Бачили очі, що купували… Тепер терпіть.

Нині можемо лише з цікавістю спостерігати очима вільних художників як вибиратиметься Віктор Федорович із халепи, в яку сам же себе завів, уявивши на мить, що підписавши асоціацію з наївною Європою, він стане рівний самому Володимиру Володимировичу. І навіть ще рівніший. І тоді не доведеться кидатися в ноги до всемогутнього старшого брата, а бути з ним на рівних.

Хто ж сподівався, що ті кляті європейці виявляться такими впертими і не пожертвують якоюсь однією людиною, щоб насолити Путіну? Якісь дивні люди: стратегічні інтереси своїх країн вони важать зі свободою однієї людини, від якої для них особисто ніякого зиску… Не чекав Віктор Янукович таких примітивних дурниць від Європи. Не чекав. Нехай самі тепер думають як йому з власного капкана вибратися.