Віктор Янукович: шляху назад немає. А вперед?

Промовою в Ялті Віктор Янукович відрізує собі шлях до Москви. Але це не гарантує йому переобрання на другий термін і підписання угоди з Європою.

Звичайно, ще можна повернутися. Вибачитися перед царями Росії всієї, мовляв біс попутав, стати на коліна і пообіцяти відтак абсолютний послух.

Без сумніву, його приймуть. Навіть зроблять вигляд, що пробачили. Згодом, користуючись нагодою й послухом, використають на повну як тільки й уміють в Кремлі витискати користь із загарбаних земель і підкорених народів. Але персональну зраду не забудуть і не простять. Тому за першої-ліпшої нагоди роздягнуть як липку і здадуть на утиль як склотару.

Цього не може не знати Віктор Федорович, у якого, як стверджують люди обізнані, надзвичайно розвинене почуття самозахисту й самозбереження. Тому які б не були особисті мотиви несподіваного, але досить рішучого повороту в бік Європи «неукраїнського» президента, слід визнати, що саме за його керівництва країна за півкроку від остаточного цивілізаційного вибору.

А поворот цей для Віктора Януковича нині справді досить ризикований. Скажемо так: він розвернувся на 180 градусів на лезі ножа. На перших порах обструкція з Москви – гарантована. Там все зроблять аж до власних збитків, щоб дістати українського президента, якого вони вже зараз обзивають ледь не Мазепою. Тому ринки збуту українським товарам треба вже зараз шукати нові.

Російська православна церква позбавить Віктора Федоровича свого особливого ставлення. Анафему як Іванові Мазепі не проголосять, але релігійними каналами через власних резидентів піде могутній канал компрометації Януковича. Врешті, український президент змушений буде шукати захисту серед своїх церковників й радикально ставити питання про власне українську помісну церкву.

Можна лише уявити пропагандистський шквал компрометуючих матеріалів, котрий звалиться на голови українців російськими телеканалами, яких свого часу ледь не за руку привела команда президента. Тепер Віктору Януковичу доведеться щось вирішувати і з ними.

Але найбільша загроза чекає від власних виборців, котрі можуть просто не зрозуміти метаморфози свого лідера, який ще весною всією своєю командою лякав їх українсько-фашистською загрозою і закликав тісніше ріднитися із російським старшим братом, а нині повернувся до нього спиною. Або просто зрадив. Чому вони мають йому й далі довіряти, якщо він не виконав жодної своєї передвиборної обіцянки й нині зробив поворот на 180 градусів?! Пояснити все це можна й досить переконливо, але в донецької публіки аргументи ніколи не грали головної ролі. Там стереотипи нав`язувалися десятиліттями й змінити їх за рік до виборів буде дуже важко.

Але не тільки очевидні загрози постають перед Віктором Януковичем і його командою. Є ще й очевидні здобутки.

Найголовніший у тому, що він перехопив у опозиції стратегічну ініціативу. Наші опозиціонери – дуже милі й симпатичні хлопці – настільки захопилися виясненням стосунків, хто з них кращий, розумніший і харизматичніший, що взагалі втратили політичну ідентифікацію. На якомусь етапі переконавшись, що їх від «регіоналів» відрізняє перш за все чіткий цивілізаційний орієнтир на Європу, вони зайнялися своєю улюбленою забавою – внутрішньовидовою боротьбою. І раптом Янукович робить карколомний розворот і не тільки освоює їхню улюблену риторику, а й на практиці підводить країну до рішучого європейського вибору.

Як показали їхні виступи в Ялті – хлопці в шоці. Відсутність нових свіжих ідей, брак власної яскравої програми, зацикленість на старій і вже знеціненій риториці, – все це ставить питання на їхній спроможності достойно опонувати Віктору Януковичу. Сьогодні вони не готові до серйозної конкурентної боротьби за найвищий державний пост. Але є ще час оговтатися й нарешті приступити до конструктивну й згадати про головний закон політичного маркетингу: пошук унікальних ідей на продаж. Поки що вони цього не вміли й – головне – не бажали робити. Чи навчаться – питання.

Попри все на шляху Віктора Януковича до свого історичного успіху є одна дуже маленька, але поки непереборна перепона: Юлія Тимошенко. Як не дивно, але цей великий і мужній чоловік, схоже, її досі панічно боїться. Якби це була б просто помста, то давно б випустив і забув. Але з усіх сил тримає за ґратами цю маленьку, але без сумніву пасіонарну жінку.

В Ялті Віктор Федорович, судячи з усього, вчергове пообіцяв своїм закордонним друзям і колегам випустити Юлію Тимошенко з тюрми. Для нього і його команди була відверта несподіванка, коли пролунала заява, що Німеччина ні в якому разі не підпише угоду про асоціацію без того, щоб Тимошенко не вийшла на свободу. Заяву німців одразу хором підтримали й інші країни. Тут уже Янукович потрапив у собою ж поставлений капкан: відрізавши всі шляхи назад до Москви, він нині має приймати й виконувати всі умови Європи. Інакше опиниться між двома стільцями. Власне, у нього нині й іншого виходу немає як випускати Юлю. Але, схоже, тут він упиратиметься до останнього. Хоч це вже лише поза припертого до стіни гравця. Виходу в нього немає. Треба випускати.

Але тут і з`являється в нього велика проблема. Бо Юля не просто вийде з тюрми, а вийде переможницею. З усіма наслідками, що витікають звідси. Той інтелектуальний потенціал, котрий вона продемонструвала в інтерв`ю УП, свідчить, що Тимошенко даремно час не гаяла. Та якщо навіть вона й не зможе цього разу взяти участь в президентській кампанії як претендент, то її нищівний пропагандистський шквал може зім`яти дещо спантеличені несподіваною переорієнтацією лави чинного президента. І тоді вже Януковичу доведеться відбиватися. А робить це він не дуже уміло й неохоче. Бо не тому вчився. І в цім його проблема.

І наскільки цивілізовано розв`яже Віктор Федорович Янукович проблему Юлії Тимошенко залежатиме ставлення до нього Центральної й Західної України, які й визначатимуть вибір наступного президента. Власне, варіантів у чинного президента небагато. І в даному випадку це дуже добре. Чи не так?