Віктор Янукович відібрав у опозиції улюблену іграшку

Різким розворотом курсу президент і його команда кинули свого виборця біля розбитого корита й позбавили опозицію чи не єдиної ідентифікації.

Країна шокована. З настанням осені Віктор Янукович несподівано для всіх жорстко взяв курс на Європу, тим самим розриваючи імперську пуповину, котра більше схожа на зашморг. І хоч Віктор Федорович досі прагне зберегти усталену риторику необхідності розвитку стратегічного партнерства з Росією, та в Москві все зрозуміли правильно. І російські урядові чинники в один голос спростовують будь-які надії президента на можливість ссати молоко в двох маток. Наше телятко поки залишається безприв`язне.

А ще півроку тому державна пропаганда зорієнтована була на проросійський вектор розвитку, на вступ за окремою формулою до Митного Союзу. І якоюсь мірою навіть здійснили задумане, підписавши Угоду про статус спостерігача при МС. Тобто якийсь харч уже для власного виборця мали. Крім того, в країні широкою хвилею розгорталася пропагандистська антифашистська кампанія, котра дуже схожа була на антиукраїнську. Всі очікували повторення схеми підготовки електорату до виборів президента за матрицею 2004-го року, що принесло колись досить успішний результат.

Нині ж несподівано й неочікувано ударними темпами йде підготовка й прийняття законів за списком Фюлле для підписання в листопаді угоди з ЄС про асоціацію й вільний ринок. На перший погляд здається, що Віктор Янукович і його команда рубають сук, на якому сидять. І виходять на поле, на якому грати не тільки не вміють, а й, певно, ніколи вже не навчаться. Бо не тому вчилися все своє життя. В лавах «регіоналів» відверте незадоволення й стогін. Ніхто не може зрозуміти, що ж трапилося? Чому ще вчора усталена тактика й стратегія полетіли сьогодні шкереберть?

Версій відповідей висувається багато, але ми зупинимося на кількох.

Перша: розчарування в негнучкій, прямолінійній, а інколи й просто нахабній і грубій позиції Кремля. Зокрема, Віктор Федорович довго вірив обіцянкам Путіна. Важко сказати чому. Але вперто вірив. Поки не зрозумів, що його там ніколи не тільки не приймали за рівного й не поважали, а й відверто насміхалися. Янукович, врешті, дуже образився. Хамство Путіна та його оточення стало емоційним фоном відторгнення чинного українського президента від подальшої орієнтації на російську державну еліту, наскрізь просякнуту імперськими замашками. Янукович зрозумів, що від Москви він у найближчий час не тільки фінансової, а й моральної підтримки не отримає.

Друга версія: підготовка до вирішення проблеми Вибори-2015. Соціологи наполягають, що розрахунок лише на власний регіон, як головну електоральну базу, проблему його переобрання не розв`яже. Кошти, котрі виділялися на потреби його електорату, розкрадені членами його ж команди ще дорогою до Донбасу й Придніпров`я. Російську мову другою державною так і не вдалося зробити. З Росією контакт не встановлено, ціну на газ не зменшено, як обіцяв напередодні перших виборів. В масовій свідомості Сходу та Півдня росте масове глухе незадоволення його правлінням. Може вони й не стануть голосувати за іншого, але й Януковича можуть не підтримати.

Для решти України Віктор Янукович так і не став президентом. У свідомості Центральної й Західної України – лише тимчасово виконуючий обов`язки. Від нього тут і не чекали ні підвищення соціальних стандартів, ні «покращення». Разом із тим, саме від Центру залежить його доля. На рідному Сході ще якось можна активізувати електоральне ядро, а ось як здобути підтримку Центру, без якої – як свідчать соціологи – виграти президентські перегони неможливо. Але чим він може взяти Центр? Якби були гроші – це питання розв`язувалося б автоматично. Тим більше на фоні бездіяльності й безініціативності нинішньої опозиції. Але грошей немає. Та й навіть якби вони були, то навряд би ці недовірливі українці йому повірили б і проголосували за нього. Треба ще щось дуже значне, яке б зняло з нього негативний імідж проросійського політика й захисника олігархічних інтересів. Угода з Європою для цього підійде якнайкраще. Тим більше, що вона вписується в коло бізнесових інтересів не тільки його команди, а й його сина. І сина його прем`єра.

А щоб ще міцніше закріпитися за електоральний Центр можна використати технологію 2004 року, коли за 2 місяці перед голосуванням було виплачено надбавки всім пенсіонерам. У розмірі пенсії. Поки всі остаточно розібралися, що то не підняття пенсій, а лише надбавки, його особистий рейтинг зріс вдвічі. На таке діло можна все ж наскребти грошенят. Ну і плюс до цього легкий адмінресурс і новітні технології майстра виборчого процесу Сергія Клюєва. Й справа буде зроблена.

Таким чином Віктор Янукович відбирає в опозиції улюблену іграшку – мантру про користь європейського вибору. І втілює їхні казки й фантазії в реальне життя, роблячи європейський вибір своїм здобутком. А підкріпивши це підняттям пенсій і зарплат б`юджетникам – можна вже на щось і реальне розраховувати.

А що ж там опозиція? А нічого. Відпочиває після літніх сонячних перевтом і ліниво але вперто критикує президента. А ще проводить «круглі столи» й люто сперечається між собою як краще йти на вибори – всім гуртом, чи висунути когось одного. Цікава проблема. Чи не так?