Що треба для Щастя? - Сім`я, квартира й трохи власності

12 серпня 2013, 17:22
Власник сторінки
журналист
0
1540

«Постав хату з лободи, а в чужую не веди», - йдеться в знаменитій пісні. Здається, вже кілька століть українці ніяк не здолають квартирну проблему. А в Сінгапурі її розв`язали за десяток років.

Мати своє житло в Україні щороку чомусь стає все важче. Попри те, що держава пропонує населенню програму "Доступне житло", ощасливити себе власною квартирою є майже недосяжною мрією для більшості молодих українців. Іпотечні кредити були хорошою допомогою при купівлі квартири до кризи 2008 року. А нині процентні ставки у банках, які пропонують іпотеку, коливаються від 12% (при купівлі житла на первинному ринку) до 22%. Крім того, максимальну суму кредиту банки дають у розмірі 80% від вартості помешкання. А ще ж треба пройти кількамісячні пекельні муки перевірок на платоспроможність перш ніж отримати кошти під кабальні умови.

Отож, проголосивши гарну програму й пообіцявши покращення вже сьогодні, українська влада нічого не зробила для її практичної реалізації. А жаль. У багатьох країнах іпотека на житло під 2-3% розв`язала не тільки квартирне питання, а й проблему зайнятості населення. І не тільки.

Автор сінгапурського успіху Лі Куан Ю, будуючи країну з нуля, дуже мудро підійшов до розв`язання соціальних питань. І зокрема житлової проблеми, котра стояла там ще гостріше ніж в Україні. Врешті, це постійно актуальна проблема для всіх країн. Просто розв`язання її свідчить не тільки про фаховий рівень влади, а й про рівень національної відповідальності. Не більше, але й не менше.

Ось рівень державницького мислення Лі Куан Ю, висловлене ним у його знаменитому бестселері-мемуарах «Сінгапурська історія: із третього світу в перший»: «(У створенні країни) понад усе мене турбувало питання, як зробити так, щоб кожний громадянин мав частку власних інтересів у країні та її майбутньому. Я прагнув сформувати суспільство, у якому б кожна родина мала власну домівку… Я хотів, щоб усі батьки, чиї сини мають пройти військову службу, володіли в Сінгапурі своєю часткою майна, яку їхні сини захищали б. Якщо родина солдата не володіє власною домівкою, він незабаром може подумати, що змушений захищати власність багатіїв. На мою думку, це відчуття своєї майнової участі було визначальним для нашого суспільства, яке не мало глибокого коріння спільного історичного досвіду».

З метою розв`язання нагальної житлової проблеми ще напередодні отримання країною незалежності в 1963 році Рада житлового господарства та розвитку (міжвідомча урядова установа з широкими повноваженнями), одразу ж оголосила про початок програми створення приватного житлового фонду. Вже через рік Рада запропонувала жителям позики на житло з доволі низькою відсотковою ставкою та термін сплати на 15 років. Але програма зазнала невдачі. Потенційні покупці виявилося не спроможними заплатити перший внесок у сумі 20% від продажної ціни.

Що робити далі? В казні, зрозуміло, таких коштів не було. Тоді Лі Куан Ю прийшов до висновку комплексного розв`язання соціальних програм задля можливості внутрішнього перерозподілу коштів. В Сінгапурі існував Центральний страховий фонд (ЦСФ), заснований попереднім колоніальним урядом як програма накопичення заощаджень, призначених для виплати після досягнення 55 років. 5% зарплатні вносив робітник, 5% роботодавець, якщо фонд пенсійного забезпечення себе не виправдовував.

Було прийнято рішення підвищити суму обов`язкових внесків у ЦСФ (з часом вона досягала 25%), а натомість дозволити працівникам використовувати з Фонду кошти як перший 20% внесок у побудову власного житла. А решту його вартості виплачувати впродовж 20 років щомісячними виплатами. І програма запрацювала й всього за кілька років житлову проблему було знято. Тобто проблема трансформувалася в постійний процес поліпшення якості житла.

Згодом уряд дозволив використання ЦСФ для інвестицій у приватне, торговельне або промислове майно, частки у довірчих закладах, довірчих пайових або взаємних фондах та в золото. Якщо за інвестиціями,зробленими громадянами, існувала можливість отримати вищий відсоток ніж у ЦСФ, вони мали право забрати з фонду надлишок грошових коштів та використати їх на власний розсуд. Але з метою інвестицій.

Уряд заохотив інвестування з ЦСФ у інфраструктурні об`єкти країни, в державні облігації та акції компаній з найнадійнішою репутацією, зареєстрованих на фондовій біржі Сінгапуру. Коли в 1993 році випустили акції «Сінгапур Телеком», то більшу її частину продали за половину ринкової вартості всім дорослим громадянам Сінгапуру. Лі Куан Ю: «Нами керувало бажання, щоб наші люди стали власниками однієї з найбільших у Сінгапурі компаній і таким чином були матеріально зацікавлені в успіху країни».

Тепер скажіть мені, шановний читачу, що з досвіду Сінгапуру є неможливим у принципі для повторення в Україні? Так, неповторні лише люди, котрі прийшли до керма цієї маленької країни, отримавши перед цим освіту в Кембріджському університеті й ретельно ознайомившись із досвідом Європи. Неповторна лише їхній розум, освіта, виховання, їхня моральність і порядність, щире бажання зробити успішною країну, де вони народились. Невже в Україні з усім цим так погано?


Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Журналисты
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.