Як швидко й ефективно перезавантажити країну

Для успішних змін потрібна лише політична воля і використання світового досвіду. Цього не розуміють чинні політики. Тому їм на зміну ідуть інші.

Кілька груп вітчизняних інтелектуалів створюють нині досить схожі між собою радикальні програми капремонту країни. Як правило, всі починають із найактуальнішого: утвердження демократії та реформи правової системи. Хороші й розумні пропозиції. Ніхто лише не знає як їх реалізувати? І з чого почати? Інтелектуали – не політики, але схоже незабаром змушені будуть ними стати.

Проблема в тім, що переважна більшість українських політиків традиційно дуже зневажливо ставиться до будь-яких програм та ідей. Дивним чином вони відділяють перемогу на виборах і прихід до влади від своїх ідей та програм, якими вони й мають переконувати електорат у необхідності віддати голос саме за них. Ось тому програми наших основних політичних гравців і політичних партій схожі одна на одну. І як правило вони всі неконкретні, не концептуальні, не креативні.

Особливо не напружуватися в підготовці передвиборчих програм політиків спонукали пострадянські реалії, де виборець, довго перебуваючи в полоні старих стереотипів, вперто голосував за комуністів та соціалістів. І їх ніякими аргументами, ніякими переконаннями, обіцянками й запевненнями не можна було зрушити з місця. І в політиків, зрештою, виробився скепсис до пошуку нових ідей і змістовних програм, що й ускладнює еволюцію країни.

Політики швидко опанували досить прості, але ефективні новітні методи залучення електорату з допомогою яскравих, гучних, ефектних слоганів політичної реклами. Це виявилося дорогим задоволенням. Тому довелося взяти кошти під певні зобов`язання в олігархів. І тут уже не до виконання якихось обов`язків перед електоратом. Треба виконувати зобов`язання перед спонсорами.

Тим часом соціологи свідчать, що виборець уже зрозумів, що його просто всі елементарно купують і дурять. Тому більшість відомих політичних структур регулярно втрачають довіру електорату, а отже і рейтинги. Очевидно, приходить час, коли на зміну дурним грошам мають прийти розумні ідеї і змістовні програми.

Отже, за справу беруться громадські активісти й окремі групи інтелектуалів. Їхні пропозиції як правило розумні, актуальні й необхідні для реалізації. Але насторожує те, що їм бракує масштабу й радикальності. Всі якось одразу взялися думати як реорганізувати правоохоронні органи – міліцію, прокуратуру, суди. Так, нині це – найактуальніше. Скандали останніх часів у цьому переконують. Є лише сумнів чи це та проблема, з якої треба починати. Адже в країні дикого олігархічного капіталізму реорганізувати правоохоронну систему нереально. Бо на ній і тримається олігархія. І вона з усіх сил прагнутиме зберегти й старі кадри в міліції, прокуратурі й судах, і старі порядки, бо це все тримає систему. Це той сучок, на якому сидить товстий і ситий олігарх.

Тому хочемо цього чи боїмося, але найперше треба думати як зламати хребет олігархічній системі. Можна, звичайно, сидіти й чекати нової великої Врадіївки, чи нового великого Святошино, коли знеславлять сотні наших жінок. А коли прорве й розлючений народ масово вийде на вулицю й почне революцію, тоді й можна спробувати очолити народний гнів і проскочити до влади. Звичайно, без програми перебудови країни вийдуть лише косметичні заходи на кшталт зміни облич. З чим країна вже мала змогу познайомитися.

Нині питання стоїть інакше: як розумно, свідомо, цивілізовано, використавши світовий досвід, перезавантажити країну, ліквідувавши засади олігархату, засади катастрофічної соціальної несправедливості? Як вирівняти до стану цивілізованого світу доходи наших громадян? Взагалі, звідки у нас виникли олігархи на фоні нищівної убогості переважної частини населення?

Може, ці суперзаможні люди створили якісь нові торгові марки, запровадили нові технології, використали інноваційні ідеї, зробили модернізацію підприємств, котрі дісталися їм найчастіше шляхом нечесних комбінацій? Так звідки ж з`явилися мільярди, якщо всього цього не було використано? Відповідь дуже проста: нещадна експлуатація природних загальнонаціональних ресурсів – вугілля, металу, хліба, продукції с/г, хімічних виробництв, транспортування газу й нафти – й не виплати належної зарплати.

Кому не відомо, що в країнах Заходу до 60% собівартості продукції йде на зарплати? В Україні – 3-5%. Ось звідки наші мільярдери. Чи це не привід для політиків опозиційного табору означити це як проблему й пошукати адекватні відповіді на неї? Навіть на законодавчому рівні.

І чому б опозиціонерам, переконавши суспільство в невиправданих доходах купки людей, у зв`язку з цим не оголосити необхідність перегляду процесу приватизації великих народно-господарських комплексів? І запропонувати провести легітимацію приватизації на основі принципів, використаних урядом Тоні Блера в кінці 90-их років для ревізії приватизації інфраструктурних об`єктів, майже задарма розданих урядом Маргарет Тетчер. Там була запроваджена універсальна формула оцінки підприємств, котра унеможливлювала будь-які зловживання. Це зняло б надзвичайно небезпечну соціальну напругу, еволюційно привело б нас до стану нормального сучасного суспільства. Крім того, спеціалісти стверджують, що це принесло б Україні кілька десятків мільярдів доларів США таких необхідних для модернізації країни, впровадження програм електрозбереження, ремонту доріг, підтримки інноваційних проектів, підняття зарплат лікарям та вчителям, наповнення Пенсійного фонду.

Може ці пропозиції неправильні? Гаразд, давайте інші. Але такі, щоб найближчим часом зліквідувати несправедливу й вибухонебезпечну нинішню систему. Олігархат за визначенням не піде добровільно на зміни. Олігархат не реформується. Він ліквідовується. Інша питання: якими засобами? Можна мирними. Можна революційними, де віднімається все. Але одне зрозуміло: це – тимчасовий стан суспільства. Тож чому наші політики не ставлять масштабні загальнонаціональні завдання – питання цікаве. У мене на нього немає вичерпної відповіді. А у вас? Тоді давайте прислухаємося до пропозицій громадських активістів. Вони швидше дадуть відповіді на актуальні для країни питання. Чи не так?