ЄСПЛ. Політкоректність, за якою юридична безглуздість

Рік треба було шановним суддям з Європейського суду з прав людини, щоб прийняти рішення щодо арешту Юлії Тимошенко,з якого всі сміються.

Здавалося б, що простіше: якщо авторитетні юристи кажуть «А», тобто стверджують, що арешт колишнього прем`єр-міністра і головного опонента чинного президента України Юлії Тимошенко було здійснено неправомірно й з порушенням прав людини, то логічно було б почути і «Б». Тобто, що це як не політичне переслідування в умовах тотального контролю нинішньої влади над судовою?

Говорячи простіше – елементарна помста глави держави своєму безпосередньому конкуренту. Це з самого початку було зрозуміло цілому світу. Уряди практично всіх демократичних держав, юристи яких безсумнівно ретельно вивчили ситуацію і спиралися на незаперечні докази, одноголосно виступили на захист Ю.Тимошенко і Ю.Луценка з вимогою припинити практику вибіркового правосуддя й політично вмотивованого переслідування своїх опонентів.

А от велемудрому й досвідченому українському політичному аналітику Костю Бондаренку реакція світової спільноти, даруйте, по великому барабану. Очевидно стимульований владними чинниками, він цілком на боці української влади, котра демонстративно плює на думку світової спільноти. Що вже говорити про значно дрібніших підголосків так званого «президентського пулу» – Яніну Соколовську, Дарку Оліфер та Дмитра Джангірова (читайте їхні останні пости на Корр.неті).

Звичайно новий спалах контрпропагандистської активності голосів і підголосків влади можна було б уникнути, якби шановний суд давав би чіткіші означення. Принаймні, визнавши відсутність достатніх юридичних підстав і тому незаконність арешту Ю.Тимошенко, не прикривався б фіговим листком політкоректності фактично свого речника Родеріка Ліддела, який заявив, що формально суд не встановив політичного переслідування.

Але що б не говорили речники цього суду, котрі скорше виконують політичну місію не зіштовхнути нашого великомудрого президента з європейського містка, суть від цього не змінюється. Інше питання, що вони цим досягли, прагнучи грати зі слоном, котрий знаходиться в посудній лавці. Адже цей слон, на жаль, розуміє лише логіку сили. І до того ж грубої сили. Так він зроблений.

Але це великий слон. Лідер. Котрий, керуючись лише йому відомими аргументами, й попри елементарну логіку розвитку ситуації і сам іде на самознищення, і родину свою веде до того ж, і країну підставляє під великі випробування. А от слоненята вчиняють як дрібні й сліпі кошенята. І під роздачу можуть потрапити в першу чергу. Але то їхні проблеми. Котрі, щоправда, згодом можуть стати і всезагальними проблемами.

Принаймні, треба сподіватися, що наступний суд ЄСПЛ, що розглядатиме справу Тимошенко по суті, врахує свій попередній досвід і зробить чіткіші висновки, котрі не дадуть нікому танцювати на чужих кістках і лізти по них до власного благополуччя. На чужому горі свого щастя не збудуєш. Чи не так?