З чим прийшла команда «ефективних донецьких управлінців» на чолі з Віктором Януковичам до початку нової президентської кампанії?
Найбільше й найвагоміше досягнення – успішне проведення
Євро-2012. Справді, відремонтовані дороги, побудовані готелі, стадіони. Багато
що з цього – предмети не першої необхідності, але вони залишаються «на вирост»,
то нехай собі будуть.
Національному банку й уряду вдалося втримати гривню.
Економісти, щоправда, стверджують, що в цьому нічого доброго для економіки
немає, але народ стабільність грошей вітає. Вдалося підняти трохи зарплати й
пенсії для широкого загалу. Ну зовсім на символічні сотки, але й вони приємні.
Все останнє не настільки оптимістичне.
І найперше – провал переговорів із Росією про енергопостачання
й непідписання значно лояльнішої до України газової угоди, про що твердо обіцяв
Віктор Янукович напередодні свого обрання президентом. Російські лідери
елементарно «розвели» Віктора Федоровича в Харкові, пообіцявши суттєві знижки
на газ, якщо він пролонгує угоду на перебування Чорноморського флоту в Севастополі
ще на надцять років. Янукович повірив. І перевів угоду про постачання газу в Україну,
котра була укладена за участі Тимошенко в 2009 році між господарюючими суб`єктами,
в ранг міждержавної. І Україна нині платить за газ найвищу ціну в Європі. І при
цьому сварить одну Тимошенко. А пан Путін задоволено посміхається, тримаючи
руку тепер уже на горлі в Януковича, й примушуючи до вступу в МС.
Наступна невдача – відтермінування на невизначений час підписання
угоди про асоціацію з ЄС. В принципі підписати її мали ще наприкінці нинішнього
року. Проте політичні переслідування опонентів, ув`язнення колишніх керівників уряду за вигаданими й
відверто сфальшованими підставами, проведення досить брудних і нечесних парламентських
виборів відклали цей процес на невизначений час. Поки підписання про асоціацію
й вільну торгівлю з ЄС призначено на листопад наступного року. Але в тому
випадку як Україна виконає кілька обов`язкових умов. У тому числі й випустить із-за ґрат
політичних в`язнів
Тимошенко й Луценка.
Українська влада вустами урядовців пообіцяла виконати ці
умови. Але проблема в тім, що зробить це в останню чергу. Тобто перед
розстрілом. Такий красивий жест президента як помилування, що міг би принести
йому чимало моральних і політичних дивідендів, просто не розглядається,
оскільки нереальний. Отож, найшвидше асоціації українцям не варто чекати. Як і
послаблення візового режиму.
Останній рік приніс кілька гучних скандалів із ганебними оборудками
українського уряду. Спочатку насмішили світ контракти, зініційовані й проведені
міністром енергетики Бойком із купівлею в Сингапурі вдвічі дорожчих від
ринкових цін знаменитих тепер бурильних вишок. Але якщо чесно, то цей контракт
не дуже всіх насмішив, оскільки до подібної практики вже всі звикли й
сприймають її як даність. А от швидкісні поїзди Hyundai колишнього міністра Колеснікова вже значно
очевидніше продемонстрували перш за все українцям високий професіоналізм й господарський
хист керівників уряду. Варто було лише проїхатися й постояти в полі по 2-3
години, або взагалі не виїхати чи не доїхати, позаяк згадана корейська чудо техніка
постійно ламається.
Але всі ці вікопомні управлінські рішення чудових
донецьких професіоналів у долю не йдуть з геніальним витвором блискучого авантюриста
й одного з колишніх помітних дійових осіб Помаранчевої революції пана Каськіва,
котрий нині на службі в регіоналів, і в присутності прем`єра Азарова підписав
угоду щодо управління консорціумом із будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярда
доларів з… інструктором із лижного туризму. А весь гомеричний сміх у тому, що іспанська
компанія Gas Natural Fenosa, від імені якої й мала відбутися ця оборудка, виявляється
поняття не має ні хто такий Каськів, ні хто таки Бойко, ні хто такий Азаров. Не
кажучи вже про сам проект.
Не дуже потішили українців і широкорозрекламовані реформи
команди професіоналів, котрі виявилися пустими обіцянками й примітивною імітацією.
Й нічого спільного не мали зі структурними змінами й сприянням ділової
активності. Податкові реформи привели до того, що середній і малий бізнес практично
знищено на користь великих олігархічних структур. Судочинство стало повністю сервільним
і керованим із владних кабінетів, що в свою чергу розкрило шлях до нового
розгулу рейдерства під проводом «смотрящих» від влади.
А Пенсійна реформа перетворилася в елементарний грабунок серед
білого дня тисячі пенсіонерів і до того ж не принесла будь-яких бажаних для
казни позитивних результатів.
Золотовалютні резерви завдяки успішній роботі все тієї ж
команди професіоналів лише в нинішньому році зменшилися на 8 мільярдів і
досягли критичної позначки в 24 млрд. Примітно, що регіонали отримали
господарство від Юлії Тимошенко в 2010 році після лютої світової економічної
кризи, що надзвичайно вдарила Україну, в розмірі 35 млрд. золотовалютних
запасів. Мінус 11 мільярдів – ось ціна стабільності влади.
Як відзначають зарубіжні експерти, лише за два попередні
роки донецького управління з України виведено на офшорні рахунки українських
олігархів і банків близько 54 мільярди доларів США. То ж на якій підставі
українці хочуть бачити країну багатою, а себе заможними? Ірраціонально. Але не
перестають вірити в черговий блеф професіоналів, котрі впевнені, що мають
правити вічно. Але такого не буває.
Нині так склалися обставини, що влада професіоналів сама
себе загнала в глухий кут. Наступного року треба віддати по позиках близько 12
млрд. доларів. Лише 6 млрд. – МВФ. І надати ці кошти, щоб врятувати Україну від
неминучих соціальних катаклізмів зможе лише Захід, котрий має такі ресурси й не
зацікавлений у перетворенні України в провінцію Російської імперії. Отже, Україна
змушена бути йти на поступки Заходу й реалізовувати відповідні реформи. Якщо ми
самі не здатні це зробити, то нас змусять. Така неминуча позитивна логіка
розвитку подій. Тож сподіватимемося, що наступний рік – час суттєвих перемін.
Чи не так?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.