Хто буде наступним прем`єром?

Президент Янукович, проанонсувавши повторне висунення Азарова на пост прем`єра, тим самим підписав йому вирок. Або собі.

Справді, якщо він дуже хотів, щоб незабутній і незамінний Микола Янович залишався на своєму посту, то нащо було підписувати Указ про відставку? Хотів поміняти багатьох міністрів – немає питань, це можна було зробити й без повної відставки Уряду. Кілька розчерків пера й найкращі ще вчора кадри стають «паперєдніками». І їх можна буде вже не так брутально, але все ж мочити. Принаймні, спихувати на них всі провали.

Ну а нова команда має хоч щось поліпшити, щоб Віктору Федоровичу було з чим прийти до наступних виборів у січні 2015 року. І якщо взагалі стоїть таке завдання, тоді треба дуже добре думати, хто забезпечить президенту Януковичу повторне переобрання. Не Адміністрація ж президента. І не партія, чия популярність стає все більше проблемною. І не олігархи, бо чим більше він опиратиметься виконанню умов Заходу щодо асоціативного членства в Євросоюзі, й триматиме за ґратами Тимошенко й Луценка, тим більше нависає загроз над їхнім бізнесом, нерухомістю, рахунками. Один лише Ринат Ахмєтов має у США гірничо-металургійний холдинг, вартість якого спеціалісти оцінюють в більше ніж мільярд доларів. А Закон Магнітського, хоч і присвячений нині лише російським чиновникам, але може досить швидко перерости в глобальні масштаби. Правильно, й до нитки роздягнути українських олігархів, котрі хоч свої збереження тримають в доларах на різних екзотичних островах, але світяться через дзеркальну кореспондентську мережу в американських банках, котрі справедливо й далекоглядно захищають свої рідні зелені. Й відповідні компетентні органи можуть досить швидко познаходити все, що треба.

А отже, олігархи президенту не помічники. Вони не стануть ризикувати і першими здадуть його як склотару. Не моргнувши оком.

То хто ж тоді помічники? Азаров? Але вже майже три роки як він при владі, а справи в господарстві все гірші й гірші. З таким начальником штабу лише вмирати добре. Але розраховувати, що він забезпечить народну любов – не доводиться. Он підписав угоду щодо управління консорціумом з будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярда доларів з іспанською компанія Gas Natural Fenosa, а ця компанія поняття зеленого не має ні хто такий Каськів, ні хто таки Бойко, ні хто такий Азаров. Не кажучи вже про саме управління будівництвом. Тепер скандал на весь світ. І це професіонали!..

Та й за Азарова він може просто не зібрати потрібну кількість голосів. Пролетить як колись Пустовойтенко 1999 року. Проімітувати, звичайно, можна. Й навіть треба. Своя все-таки людина, скільки старався й виконував його завдання. Але серйозно розраховувати…

Звичайно, можна було б виставити когось із своїх молодих хлопців на прем`єрство. Нехай би розім`яли молодечі м`язи. Але рано ще їм. Надто гарячі й самовпевнені. І себе завалять, і справу завалять. А головне, що не забезпечать успіх переобрання.

Можна, звичайно, й через коліно пропустити народонаселення. Є такі хлопці як Андрій Клюєв. Той добре знає як це зробити. Якщо не через коліно, то за гроші. Але йому, Януковичу, ніхто цього вже не пробачить і не закриє очі. Тож, це не варіант. Остаточно відкидати його не варто, але й надіятися на нього не доводиться. Хіба на крайняк.

Треба все-таки спробувати обдурити Захід. Як на минулих парламентських виборах. Вони досі не можуть прийти до тями. Все ніби ж було гаразд. Підготовка до виборів, голосування – зразки демократії. Ну а потім Андрій Петрович організував показовий підрахунок голосів. Трохи, звичайно перестарався. Але, схоже, пройшло. Але як наступного разу обдурити?

Ні, можна просто плюнути на той Захід, повернутися до Білокам`яної, вступити до Митного Союзу і це на кілька років забезпечить йому безбідне існування. До речі, й країні також. Москва піде на серйозні поступки. Але росіянам тільки дай хвіст покласти в нашу комару – враз все виметуть і проковтнуть. І навіть не подавляться українськими олігархами. Тому вони й не підтримають цю ідею. Та й він не в захваті.

Що ж робити? Можна, звичайно пошукати якогось молодого, беручкого й ділового хлопця, на якого можна було б опертися в такій делікатній ситуації. Бажано, щоб його і на Заході знали, й у Москві він був прийнятий. І не шкода було, коли доведеться за необхідності кинути в горнило чергової перебудови. Але біда в тім, що в нього такого немає.

Ні, є один. Так, це – Петро Порошенко. Рівновіддалений, і разом із тим, лояльний. Практично ідеальна кандидатура, щоб спробувати врятувати його, Віктора Януковича, й забезпечити обрання на повторний термін. Ну а він би його віддячив… У країні ще живця навалом. Але чи він захоче?

Справді, нащо Петру Порошенку братися за приречену справу й уособлювати себе з людьми, до яких він не має жодного відношення? Нащо ризикувати власним бізнесом, адже він один із небагатьох, хто має серйозне виробництво, власні торгові марки, надійні перспективи розвитку з огляду на все зростаючу необхідність у світі харчових товарів? Нащо ризикувати власним добрим ім`ям, у надії здобути зайве? Але якщо не гроші, то слава можуть зламати честолюбних людей.

То як розв`яже власну дилему президент Янукович? І хто піде на його живця?