Демарш Анатолія Гриценка

Хто сказав, що політика й мораль несумісні поняття?

Після того як влада при підрахункові голосів на виборах до ВР демонстративно показала суспільству й усьому світові, що має в своєму арсеналі лише один спосіб управління – ламання через коліно – постало очевидне запитання: як на це реагувати? Справді, проковтнуть жителі цієї Богом забутої країни відвертий цинізм і брутальне нехтування будь-якими законами й людською мораллю чи будуть протестувати? Залишаються вони в рабському чи напіврабському стані повної покори чи з`явилися в них поняття гідності й потяг до свободи?

Звичайно, найкраще було б якби приклад, як і годиться, подали моральні авторитети. Якщо не спільною заявою, то, принаймні, особистими відозвами. Але моральні авторитети, котрі останнім часом об`єдналися в «Рух 1 Грудня» з блискучим і успішним координатором вікопомних і надзвичайно моральних справ Віктора Ющенка – Іваном Васюником – нині мовчать. Мабуть, ще думають і зважують усе на своїх моральних терезах.

Не визначилися, судячи з усього, й молоді нинішні лідери демократичного табору – Яценюк, Кличко, Тягнибок, – котрих регіонали Віктора Януковича показово опускають навіть не на землю, а в багнюку. Поки вони вдають, що це не з ними відбувається й прагнуть нічого не помічати. Адже вони й найближча їхня гвардія заходять до парламенту. І це можна подавати як неабияку перемогу.

На демарш проти них особисто влада ще не пішла. Це буде, треба думати, наступний крок на президентських виборах. Звичайно, в тому разі, якщо вони зараз промовчать. Тоді можна вважати, що генеральна репетиція майбутніх президентських виборів по повторному перепризначенню Віктора Януковича, вдалася.

Несподівано вибухнув Анатолій Гриценко. Дуже довго він перебував у другому ешелоні українських політиків. Людина з гарною освітою, блискучий аналітик, колишній успішний міністр оборони в урядах Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, не заплямований в жодних корупційних діях і схемах, не причетний до кланових зв`язків, він все ж досить довго перебував у тіні за спинами своїх товаришів. Очевидно, як людина розумна й відповідальна, був внутрішньо не готовий до загальнонаціонального лідерства транзитної країни.

Але Гриценко завжди міг відстояти свою позицію, навіть коли це загрожувало його кар`єрі. Люди уважні, мабуть, запам`ятали вікопомне засідання уряду Віктора Януковича (здається в 2007 році), коли мова йшла про затвердження зовнішньополітичної доктрини. Анатолій Гриценко єдиний із уряду виступив проти ініціатив прем`єр-міністра на згортання співпраці з західними партнерами. Засідання уряду відбувалося в прямому ефірі й глядачі могли безпосередньо спостерігати за реакцією кожного урядовця. Вчинок Гриценка був досить несподіваним, але мужнім проявом чоловічої гідності.

Тому коли Гриценко нині виніс на загальнонаціональне обговорення необхідність ігнорування нової ВР у зв`язку з безцеремонним втручанням влади в підрахунок голосів й фальшування підсумків голосування, що підтверджувалося безліччю конкретних прикладів, чимало людей, судячи з Інтернетівських форумів, сприйняло це без особливого здивування. Так мав вчинити чоловік, у котрого є совість і людська гідність. І який готовий ці людські чесноти відстоювати. Щоб не перестати себе поважати.

Цікаво, що не тільки спікери влади, а й несподівано деякі журналісти, котрі регулярно демонструють свою незалежність і незаангажованість, раптом накинулися на Гриценка з відвертими образами, звинувачуючи його в спробі перехопити загальнонаціональне лідерство й затвердитись єдиним кандидатом на президентський пост 2015 року.

Виходить, як проковтнеш відверту зневагу й образу й почнеш співпрацювати зі злодіями, які тебе ні в копійку не ставлять і всі твої ініціативи провалюватимуть, як це робили в попередньому скликанні, тоді ти серйозний політик. І скромний. А от виступати з ініціативою відстоювати своє і країни – до речі! – моральне обличчя, то це погано.

За цією логікою відомого журналіста УП Сергія Лещенка вчинки Василя Стуса, В`ячеслава Чорновола, Левка Лук`яненка й багатьох їхніх товаришів, котрі бунтували проти загальнонародного одобрямсу і піднімали голос на захист морально сплюндрованої країни, це вчинки кар`єристів, що прагнули лише залишитися в людській історії. Не очікуючи практичного результату від свого бунтарства й своїх екстравагантних дій, вони лише підло провокували мирних радянських людей, зайнятих будівництвом комунізму, на безперспективні, нерезультативні, а тому непотрібні вчинки. І тільки дурно витрачали й переводили народні кошти на своє багатодесятилітнє утримання у в`язницях.

Логіка, звичайно, в цих словах є. Але чи є в них совість? Так, молоді люди можуть помилятися. Але нав`язувати свої помилки, дріб`язковий грошовий прагматизм країні, у якої ще не все визначено з мораллю, – не чесно.

Опозиція, якщо це справді демократична опозиція, не має морального права мовчки проковтнути брутальність влади. І має проігнорувати цей парламент! І нехай вона формально не досягне результату, зібравши 150 голосів. Але резонанс, який вона викличе в усьому світі своїм вчинком, створить моральний імператив українського суспільства, що найближчим часом сприятиме завалу влади мародерів. Але це має стати не лише демаршем Анатолія Гриценка, а й демаршем усіх народних обранців. Якщо вони, звичайно, шанують себе й цінують народну довіру. Чи не так?