Лідери опозиції, закликавши народ до захисту права на чесний вибір, самі виявляються не здатними на серйозні дії.
Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок… Молоді, гарні,
сильні, розумні люди нині в критичний для країни час мають усі шанси стати
загальнонаціональними лідерами й повести за собою людей.
Але найшвидше не поведуть. На жаль, їм ще не вистачає лідерських
якостей і справжнього політичного драйву. Та й просто сміливості й рішучості.
Сподіваємося, що колись все це прийде (хоча, може, вже не буде такої нагоди для
виявлення цих лідерських якостей). Але зараз, коли є стовідсоткова можливість
грати на великий виграш для себе й країни, вони виявляють нерішучість і
непослідовність. Закликавши людей під ЦВК відстоювати результати голосування,
вони бігають до нещасного, затурканого й затюканого владою Шаповала, вимолюючи
в нього крихти. Мабуть, тут прийшов час не просити…
Так, треба відстоювати конкретний вибір і виграш людей,
своїх колег на окремих дільницях. Але якщо навіть ці 5 чи 10, чи навіть 20
соратників вдасться протягнути до ВР – в чому є великі сумніви – це нічого не
вирішить у принципі. Група захвату української влади буде й надалі мародерствувати
в країні. Мають бути геть інші засоби, котрі б рішуче змінили хід політичних
подій в країні. Й не треба так панічно боятися програшу, бо ніколи не прийде
виграш. Але люди не зрозуміють їхню слабкість і непослідовність.
Закликали всіх на безстроковий мітинг – самі будьте тут,
залишайтеся на ніч, спіть в палатках, розділяйте з людьми їхній хліб. Тільки
таким чином можна знову викликати до себе довіру, як і віру в перемогу. А
штовхати людей на амбразури, а самим ховатися за їхніми спинами, бігаючи з
протягнутою рукою до начальства – це не шлях до перемоги. Це – поразка.
Чому досі не написана й не відправлена відозва до всіх
парламентів світу, до всіх європейських і американських структур, котрі
опікуються питаннями демократії, про блюзнірський обман, котрий відбувся на
теренах України під час чергових парламентських виборів? Це не страшно й не
боляче. Для цього не треба збирати велелюдних мітингів і виголошувати там
клятви, які тут же порушуються. Для цього варто лише сформулювати відповідний
рішучий і сильний короткий текст із наведенням характеру тих порушень, що
відбулися перед виборами, під час їхнього проведення та при підрахунку голосів.
Цього цілком вистачить, щоб ці вибори не визнала світова спільнота. З усіма
наслідками, що витікають звідси. І вся ця вертикаль із переляку вмить
розлетиться.
Колись один мудрий чоловік говорив, що історія
повторюється двічі: один раз як трагедія, а вдруге як фарс. Україні не потрібно
трагедій. Вона їх уже чимало пережила. Але фарс – це ще страшніше. Це зневіра в
будь-які цінності на багато років. І остаточне перетворення українців у
олігофренів і мовчазних, безсловесних напіврабів. Тому будь-які спроби
порозумітися й співпрацювати з тими, хто організував і провів таке принизливе неподобство,
як минулі вибори до парламенту – мимоволі опускає угодовців до морального рівня
мародерів. Годилося б над цим серйозно поміркувати. Чи не так?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.