Брутальність проведення виборів до ВР знищує залишки легітимності чинної української влади. І вона постає як примітивний мародер. Але наскільки адекватною буде відповідь її опонентів?
В неділю ввечері 4 листопада інформаційний
простір облетіла звістка, розтиражована Анатолієм Гриценком, про необхідність обнуління
списків опозиції. І цю ідею ніби підтримують всі партнери ОО. Громадськість
захвилювалася: невже рішучість та радикалізм повертається до слабеньких лідерів
українських демократичних сил і вони на очах здивованих громадян перетворюються
в сильних політиків, здатних на вчинок в інтересах країни?
Але на мітингу біля ЦВК в понеділок зранку 5 листопада обнуління
списків якось старалися обходити стороною. Арсеній Яценюк оголосив, що нинішні
опоненти влади будуть рішуче ставити питання про законність підрахунку голосів
у скандальних виборчих округах. Дуже рішуче.
Подумалося: перед ким ставити питання? Перед тими, для
кого брутальність – це спосіб життя, метод управління і спілкування, завдяки
якому вони лише й можуть перемагати? Перед тими, хто, власне, й організував цю
брутальність і не лише на виборах чи при підрахунку голосів, а й у житті країни?
І яку відповідь отримає Арсеній Петрович разом зі своїми новими соратниками?
Дуже легко здогадатися. Так, їм пообіцяють, що розберуться, винних покарають,
справедливість поновлять. І це в кращому разі.
Звичайно, нічого з обіцяного виконано не буде. Згодом усе
спустять на гальма. В такий простий, але, як виявилося, дуже ефективний спосіб український
президент дурив навіть державних європейських та американських чинників. І все
сходило з рук. А своїх обдурити – елементарно.
Інше питання виникає: настільки лідери опозиції готові
вдати, що вони повірять майбутнім запевненням влади, що законність буде
поновлено, а справедливість восторжествує? До цього вже чимало разів вдавали,
що вони дуже наївні й вірять словам і запевненням своїх опонентів, котрі нині
тримають державну вертикаль. Так було зручніше. Та й, якщо чесно, вони не дуже
вірили в народну підтримку. Бо перед цим самі його обдурили. Тобто, до певної
міри самі такі ж. Звичайно, в поліпшеному варіанті. Яценюк – це не Янукович. І
Турчинов – не Єфремов. Але за результатами попередньої роботи поки кардинальної
різниці не особливо видно. Менше крали? Так. Може, дехто і зовсім не крав. Але
самі вповні винні в тому, що тотальне беззаконня можна було так легко й
невимушено враз запровадити по всій країні. Яка, не маючи внутрішніх моральних
запобіжників, до розтління завжди готова. В сірій і убогій масі своїй.
То як же поведуть себе нинішні вожді нової й старої опозиції,
проголосивши про радикальні наміри? А в наміри їхні ніби входить перевибори й
не тільки всього парламенту, а й президента, котрий тримаючи владну вертикаль
допустив у країні фатальне беззаконня. І тепер, маючи моральну перевагу, можна не
лише ставити питання про зміну закону про вибори на цивілізованіший варіант, а й
декриміналізацію статей, за якою засуджені лідери опозиції. І врешті, цілком обґрунтовано
сподіватися на реалізацію власного плану.
Таких намірів можна й злякатися. Якщо чесно цього й слід
боятися, бо сказавши «А» нові українські вожді демократії злякаються власної
сміливості й, пересварившись між собою, ніколи не скажуть «Б». І це може стати
для них остаточним крахом всіх політичних перспектив. І буде дуже шкода, бо це
для них шанс на загальнонаціональну перспективу. Бо радикальні наміри їхні в
переважній більшості цілком реальні. Звичайно, самотужки впровадити їх у життя
буде дуже непросто. Практично неможливо. Але вони сьогодні мають всі підстави,
моральне та юридичне право звернутися до всього світового демократичного люду з
проханням про підтримку. І Захід змушений буде їм допомогти. Просто не зможе їх
не підтримати, щоб не втратити власного обличчя, власного іміджу демократів. Це
буде тоді не цивілізований світ із власною високою шкалою цінностей, а щось
зовсім інше, яке лише вдавало із себе світочів правди та закону.
Хтось уже зараз може лякати російським варіантом, коли
Кремль, скориставшись нагодою, просто вилучив із політичного життя всю реальну
опозицію. Але Україна, як справедливо сказав один химерний чоловік, не Росія. В
принципових речах. Тому загроза, звичайно є, але й Янукович не Путін. І невже
так бояться молоді, міцні й розумні хлопці погано освіченого, ще гірше
вихованого немолодого чоловіка, що тримає свою команду за рахунок тотального
страху, а сам боїться всього світу й падає від елементарного курячого яйця?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.