Влада під критичним натиском міжнародної реакції поступово втрачає тріумфальну перемогу на виборах до ВР. Попри очевидну слабкість опозиції усе виявилося не так і безнадійно.
Проте, олігархи можуть продовжувати спати спокійно. Поки
що. Консервація рентного способу виробництва в країні продовжилася ще на певний
час. І в них залишаються цілком легальні можливості безкарно й із великим
успіхом надалі примножувати свої статки.
Отож, платитимуть і далі цим добрим і покірним аборигенам
6% від собівартості й вони будуть просто щасливими. Бо не знають, що геть трохи
на Захід людям платять 30-40%, а ще далі на Захід, то й 50-60%. А якщо комусь
такий розклад не подобається, то нехай собі йде з миром – поки з миром
пускають! – на всі чотири сторони. У нас все робиться по закону.
Справді, в Україні узаконена несправедливість. І досі ніхто
навіть не пробував поставити питання про радикальний перегляд вітчизняних
порядків. Але цього разу знайшлися сміливці. Не так щоб на весь голос, але
досить чітко сформували сміливий і радикальний розклад першочергових дій у
новій ВР. А це: законодавче встановлення погодинної оплати праці, легітимація
приватизованих великих підприємств, наведення порядку з офшорами й повернення
коштів в країну, люстрація державних службовців, замішаних у корупційних діях, відміна
закону про мови Ківалова-Колісниченка, відміна податкової та пенсійної реформи…
Перелік цікавий.
І одразу радикали з ВО «Свобода» отримали 10% народних
надій і мандат на участь у законотворчому процесі. ПрАвий популізм? Можливо.
Якщо вони категорично не наполягатимуть, а їх не підтримають вірогідні партнери
з ОО й «УДАРУ», тоді справді буде пшик. А раптом вони будуть першою політ
силою, котра доб`ється задекларованих завдань?
Звичайно, ОО і «УДАР» не мають за собою хвоста сумнівних
ксенофобських заяв і кредитної історії антисемітських висловлювань їхніх
лідерів. Але вони й не мають радикального плану дій, котрий би подобався
обідраній мародерами країні. Тому лише їхні заяви про опозицію до партії влади
і загальні заяви демократичного та європейського спрямування видали їм від
співгромадян несподіваний і досить відчутний бонус. Цей бонус не дає права
самотужки здійснювати законотворчу діяльність шляхом створення більшості, але
змушує з ними рахуватися. Здається, саме цього вони й прагнули. І не більше.
Бо якби «УДАР» хотів більше, то він би й знайшов людей,
котрі сформували б для нього якщо не радикальний, то, принаймні, рішучий
порядок денний на час після виборів. І команду не зліпив би неймовірно потішну
й строкату, яку ніхто не знає. А якщо й знає, то краще б не знав. Один тільки
Віктор Пинзенник чого вартий! Вони разом із Кучмою в славних 90-их таку
українську економічну модель збудували, що країна ще довго, даруйте, кров`ю харкатиме. Леонід Кучма слухав Віктора Михайловича як
найвищого авторитета в економіці й реалізовував всі його плани. І ось знову
вигулькнув із небуття пан професор олігархічної економіки.
А народний депутат і позавчорашній телевізійний репортер
Ірина Геращенко так добре справилася з інформаційним супроводом діяльності
президента Віктора Ющенка, що цю діяльність ще довго українці згадуватимуть
незлим тихим словом. Але це не завадило визнати пані Ірину спеціалістом із
інформаційних технологій і добрі люди порекомендували її в нову команду теж забезпечувати
інформаційний супровід. Дуже цікаво.
Звичайно, за таким принципом добору кадрів усе могло б
бути значно гірше. Добре, що пані Ірина володіє чудовими чисто людськими
чеснотами, що в наш час досить рідкісні цінності. Але чи дає це підстави
формувати інформаційну політику дуже перспективного політичного проекту?
Несподівано високий відсоток набраних голосів
«Батьківщиною» та приголомшливий результат «Свободи» вселяє підстави для
оптимізму найзапеклішим скептикам. Якщо врахувати, що відбулося це не завдяки,
а всупереч анемічним діям штабів головних опозиціонерів, то ще раз переконуєшся
в достатній зрілості жителів краю. Але цей щедрий аванс не здатен змінити
розстановку сил у законодавчому органі краю.
А що, врешті, може суттєво змінити нині розклад сил не
тільки у ВР, а й у країні? Так, це мажоритарники. Не тішмо себе ілюзіями: серед
них великих патріотів і альтруїстів немає. В переважній більшості це все
представники середнього й трохи вище середнього бізнесу. І вони прийшли, якщо
чесно, в парламент не країну рятувати, а себе й власний бізнес. Просто розв`язок їхніх нагальних персональних проблем може збігтися – і таки збігається, якщо вони захочуть
подивитися трохи далі власного носа! –
з розв`язанням загальнонаціональних проблем. Просто здатися
регіоналам і примкнути до їхньої групи –
можеш дуже легко й швидко піти на «консерви». А от організувати власну гру у
вигляді окремішньої фракції, котра не примикатиме ні до опозиції, ні до
провладної групи, і не дати регіоналам створити більшість і диктувати власні
правила – це вже серйозна гра.
Звичайно, для цієї самостійної гри потрібен досвідчений і авторитетний лідер. Найкращий
варіант – Петро Порошенко. Його
особисте завдання виживання в боротьбі з Сім`єю – молодими,
голодними й агресивними вовками з найближчого оточення президента – найближчим часом стануть надто
актуальними.
Одним словом, вакантне місце лідера, котрий, маючи золоту
акцію може суттєво вплинути на розвиток країни, вільне. Чи знайдеться сміливець
на самостійну гру, котра може врятувати його, таких як він і всю країну?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.