Вибори по закону непередбачуваних наслідків

Програш демократичних режимів України та Грузії не закономірність, а фатальні помилки молодих лідерів. Але чи зробив хто із них висновки?

Вони були певні, що забезпечивши свободу слова, друку й підприємництва, таким чином гарантують незворотність демократичного розвитку. Вони всі пишалися запровадженням принципів вільної ринкової економіки в найліберальнішому варіанті.

Недалекоглядні мрійники отримали в умовах пострадянської дійсності величезні ножиці в розподілі та привласненні суспільного продукту, категоричне невдоволення маси зубожілого населення на фоні жирування купки метких співвітчизників. І, як наслідок, – програш на чергових виборах, за яким неодмінно наступає демократичний відкат із урізанням свободи слова, друку і навіть думки.

Виявилося, що свобода, не забезпечена відповідним розвитком економіки й справедливим розподілом суспільного продукту, втрачає свою суть. Тому в Україні немає нині, як і не було при помаранчевому режимові, справжньої демократії і свободи, бо не було створено відповідної економічної бази. Лише поетичні заклики лідерів демократичного напрямку опиратися тотальному підкупу розквітлого в тому числі й при їхній допомозі олігархату.

Вони нічого не змінили в до них створених вкрай несправедливих суспільних відносинах, як і в бандитському розподілі суспільної власності, вони просто відпустили гальма. І таким чином дозволили тим, хто встиг захопити основні засоби виробництва і далі нагромаджувати нічим не обмежені фантастичні прибутки, а іншим і далі потрапляти в залежність від нових роботодавців. Молоді лідери навіть не обмежили ці фантастичні прибутки й не визначили рівень заробітної плати в собівартості продукції, що є цілком обов`язковим для справді демократичних країн. І виявилося, що з кожної одиниці собівартості продукції США платить робітникові – 60%, а Україна – 6%. Ось звідки за кілька років у країні з`явилося одразу десяток мільярдерів.

І нині 100 громадян України володіють 90% національного багатства країни – 54 млрд. доларів, а 100 найбагатших людей Америки – 52 млрд.

А співвідношення доходів 10% найбагатших людей в Україні до доходів 10% найбідніших становить 40:1 (у країнах ЄС близько 5:1-7:1).

І демократи при таких показниках хотіли виграти в Україні? Як прагнула виграти партія Михайла Саакашвілі, котрий на відміну від українських демократів виявився діловою й енергійною людиною й справді підняв країну з колін. Але практично відмовив грузинам у соціальному захисті й пенсійному забезпеченні. І гордим грузинам набридло, врешті, бути голодними. Вони сподіваються, що зальотний мільярдер їх усіх нагодує.

Нині громадяни найбіднішої країни Європи – України – мають одного з найдорожчих у світі президентів. На утримання Віктора Януковича щодня витрачається 1 млн. 360 тис. грн., що є 3-м показником у світі після супердержав США та Росії. І партія, неформальним лідером, якої є пан Янукович, планує виграти на чергових парламентських виборах? І, схоже, таки виграє й цього разу. Але дурити народ солодкими обіцянками й крихтами з панського столу буде все важче. І все одно це не триватиме вічність, колись доведеться давати звіт.

Приємно здивувала «Свобода», до якої у найщирішого українця накопичилося за останній час чимало критичних запитань. Експлуатація впродовж років лозунгів щодо збереження мови, культури, історії дала дуже обмежені результати. Співвітчизники, очевидно, на підсвідомому рівні розуміють, що для розвитку надбудови спершу потрібно створити базу. Але при тому, що інстинкт самозбереження українців знаходиться нині на критичній межі, обіцяти майбутній перерозподіл за етнічною ознакою – занадто сміливо. І не дуже розумно й справедливо. А ось впровадження низки досить сміливих і радикальних соціально-економічних законопроектів, ідеї яких щойно «Свободою» оприлюднені, – можуть бути цілком корисними для здоров`я всієї держави і всіх її громадян незалежно від етнічної ознаки й релігійної належності. Принаймні, вони дають свою версію перетворення класичного олігархату, якою є нині наша країна, в нормальне демократичне суспільство з соціально орієнтованою економікою. Про що, до речі, задекларовано в українській Конституції.

Вам не подобається, що хороші ідеї пропонуються не зовсім прийнятною для вас політичною силою? А у вас є прийнятна? Так порушуйте перед нею необхідність генерування серйозних і потрібних країні соціально-економічних ідей! Або голосуйте за «Свободу». Вона змушена буде виконувати те, що пообіцяла. Чи не так?