Фатальна помилка лідерів опозиції

Замість генерування нових ідей і пропозицій розв`язку головних проблем країни вожді демократів продовжують змагатися хто краще вилає владу

Україна нині досягла найвищого рівня протестних настроїв за роки Незалежності. Ще ніколи незадоволення українців не було таким масовим як після двох років «покращення життя». Про це свідчать результати дослідження проведеного в Україні і опублікованого ще в кінці квітня Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) в межах проекту незалежної мережі дослідників громадської думки Геллап Інтернешнл (WIN-Gallup International) в 57 країнах світу.

Але настрої – це ще не самі протести. Та й звідки беруться ці протестні настрої? Адже попри справді непростий спадок, влада щось таки робить для поліпшення ситуації. Чи бадьорі запевнення й щедрі обіцянки – лише порожні слова?

Голова Української Гельсінської спілки з прав людини, відомий харківський правозахисник Євген Захаров вказує на одну з головних причин цього стану: права людини не є пріоритетом сьогоднішньої влади. Згідно зі стандартами ООН, за межею бідності в Україні живуть 80% населення. Крім того, за останні роки суттєво погіршився стан прав людини та основних свобод – падіння рівня життя та зростання бідності серед українців, політичні переслідування опозиції та громадських рухів, а також "знищення" незалежності суду.

Але попри розуміння цінності того солодкого слова свобода, українці в останні часи ніколи не були розбалувані ні правами, ні вольностями, ні тією ж свободою. Впродовж минулого століття перебуваючи під постійним пресом штучного голоду, вони звикли міркувати категоріями виживання. Тому цивілізаційними й гуманітарними цінностями їх важко організувати на протест. Інша справа – економічними. Як свідчить нинішня ситуація в характері українців навіть розвинений соціалізм не знищив прагнення до самостійного ефективного господарювання. Та чи дає їм можливість влада реалізовувати своє бажання й хист на радість собі, сім`ї та суспільству? На жаль, ні. Попри обіцянку податкових канікул для середнього й малого бізнесу, прийняття «найсучаснішого» нового податкового кодексу, Україна за підсумками 2011 року за даними Світового банку зайняла перше місце в світі за кількістю сплачуваних податків. І цих податків – 135. Абсолютний світовий рекорд! Довідка для порівняння кількості сплачуваних податків у найуспішніших країнах: Гонконг має всього три, Швеція, Норвегія і щойно примкнула до них Грузія – 4, Сингапур – 5, Франція – 7, Великобританія, Чехія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Фінляндія – 8. США – 11.

Та, виявляється, й економічна удавка на шиї середнього українця не здатна спонукати його до відкритого протесту. Він по-старому тримає в кишені дулю й прагне правдами й неправдами добути якісь статки для сім`ї.

Більше того, навіть очевидна й жахлива несправедливість у створенні в країні режиму олігархату з кількома десятками рантьє, котрі практично задарма захопили колись всенародну власність, створену кількома поколінь земляків, не особливо турбує почуття справедливості українця. Не турбував, вочевидячки, такий стан і демократів, котрі 5 років були при владі й навіть не спробували якимось чином поновити справедливість. Хоча світовий досвід пропонує нині досить широкий спектр цивілізованих можливостей, котрі враз опускають штучних мільярдерів і нових господарів життя на грішну землю. І все це для їхнього ж блага.

І тепер посутнє запитання: яким чином лідери опозиції використовують нині протестні настрої українців? Чи знайдений і сформульований ними розв`язок головної проблеми країни: перетворення олігархату в цивілізоване справедливе суспільство з рівними можливостями для всіх? Як вони збираються вивести економіку з тіні й легалізувати зарплати, що враз реанімує Пенсійний фонд? Що зроблять з податками? Як збираються оздоровити судову систему? Як поборють корупцію, що роз`їла вже все на світі?

Відповіді на ці питання немає. Ні в кого з претендентів на владу в Україні. Принаймні, ніхто поки не здатен сформулювати унікальні пропозиції на електоральний продаж, що є головним і універсальним правилом маркетингу, в тому числі й політичного маркетингу. Здавалося б, саме цим і має займатися опозиція. Але вона піймалася на гачок мовного закону й визволення своїх товаришів із тюрми, й більше поки нічого не бачить. Визволяти з тюрми друзів однозначно треба. Але найбільше треба дати посутні й принципові відповіді на виклики, що постали перед країною. Й саме її спершу треба визволяти з тюрми й рабського полону. Чи не так?