Але члени суспільства, котрі мовчки спостерігають за демонстративним знущанням над своїми членами, є співучасниками злочину. Тобто, потенційними жертвами. Або катами
Повний висновок іноземних лікарів щодо обстеження Юлії Тимошенко
просто приголомшує. Власними дослідженнями вони засвідчили серйозний стан
хвороби ув`язненої №1. Поважні фахівці підтвердили обґрунтованість її скарг на
неймовірний біль, котрий супроводжує цю жінку вже впродовж кількох місяців.
Людина страждала й страждає від неймовірного фізичного болю, а їй обіцяють
знеболююче лише в разі погодження на допит прямо в камері… (Для особливо
товстошкірих: оце і є тортури, і відвертий садизм.)
Немає сенсу звинувачувати тільки наглядачів у нелюдському
ставленні до колишньої прем`єрки, засудженої за статтею, яку в усьому світі
визнано аморальною. Зараз зрозуміло, що все це регламентується владою Києва на
найвищому рівні. Але лякає, з якою неймовірною легкістю десятки, сотні й тисячі
людей, причетних до правоохоронної системи, готові виконувати відверто
аморальні й незаконні накази. Ніхто навіть особливо не вагається й, очевидно, не
задумується над тим, що колись за ці дії доведеться відповідати. Якщо не перед
людьми, то перед Богом.
І це ж лише мільйонна частка, що випливла в результаті
міжнародного скандалу. Можна в досил згадати як журналісти Студії 1+1 вже тривалий
час борються за звільнення безпідставно осудженого за вбивство і зґвалтування молодого
чоловіка, що 8 років перебував у в`язниці. Вже півроку як його суд визнав невинним. Але він
досі за ґратами. І це теж не садизм?
Правоохоронці свідчать (і це не спростовує офіційна
влада), що в Україні лише близько 2% виправдальних вироків. Де факто це
свідчить, що в країні практично відсутній принцип презумпції невинності. Іншими
словами: винні всі! І вже багато років. І не від закону, а від влади (чисто
людських якостей її персоналій) залежить, коли, як і наскільки кожен може бути
покараний. За будь-які провини. І на невизначений термін.
Іншими словами: основи комуністичної системи, її
фундаментальні підвалини ніхто впродовж 20 років так званого демократичного
розвитку не відміняв. І суспільство настільки звикло до такого ганебного стану,
що й не особливо пручається. Так, хіба-що поодинокі випадки.
Українське суспільство взагалі не пручається
несправедливості. І не вимагає справедливості. Багаті європейські країни
захлинаються в багатотисячних демонстраціях за збільшення зарплатні з подорожчанням
життя. І це при тому, що їхні зарплати в середньому на кілька порядків вище українських.
Але чи бачили ми в Україні багатотисячні демонстрації за підвищення зарплат? За
повернення пільг – так! За збільшення зарплат – ніколи! Неймовірно терплячий
народ. Навіть коли йому в очі демонструють неповагу й садизм.
Чекати, що проснуться люди, загартовані комуністичною
системою не доводиться. Надто вони залякані й мають надто товсту шкіру, щоб
відчувати чужий біль. Вони й свого не чують. Тільки молоде й вільне покоління
може щось колись змінити. Або якесь несподіване прозріння, що можливе як
прозріння Майдану 2004 року.
…Звичайно, Юлія Володимирівна й Юрій Віталійович Луценко могли
й повинні були значно більше зробити. У тому числі – й може, найперше! – щодо демонтажу
основ комуністичної правоохоронної системи, котра за велінням партії чинила
будь-яке свавілля. Сподіваюся, й Тимошенко, й Луценко вже самі це зрозуміли. Їхні
нинішні страждання очищають їх від мимовільних чи навіть свідомих помилок.
А може, за ґрати треба посадити весь народ, щоб зідрати з
нього товсту шкіру моєїхатискрайності? Щоб він, цей народ, врешті, зрозумів, що
вижити зможе не сховавшись на власному хуторі за дуже високим парканом, а лише
об`єднавши зусилля за справедливі умови життя. І захищаючи
кожного свого члена від нелюдського поводження. Тоді поважатимуть кожного. І
кожен сам себе поважатиме. Чи не так?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.