Ефект нічних метеликів

Стає все очевиднішим радикальний сценарій команди президента: ув`язнені опозиціонери живими й здоровими з тюрми вийти не повинні. А демонстративно силовий стиль влади триматиме країну в певному тонусі

Така постановка питання розв`язує одразу дві проблеми – (1) ліквідацію небезпечних конкурентів і (2) призупиняє аж надто прогресуючу (загралися) інтеграцію України в Європу з усіма її небезпечними для чинної української владної еліти ультра демократичними законами.

Останні дії команди Віктора Януковича, включно з проведенням виїзного засідання суду в камері СІЗО з метою винесення рішення про повторний арешт Юлії Тимошенко, свідчить, що команда президента обирає найжорстокіший сценарій. Для Тимошенко-Луценко, країни і …для себе.

Віктор Янукович виявився достойним учнем Леоніда Кучми. І навіть прагне перевершити його. Леонід Данилович все старався з усіх сил країну переломити через коліно. А Віктор Федорович із маніакальною впертістю прагне переломити через коліно ввесь світ, одностайний у вимозі випустити з буцегарні українських опозиціонерів, переслідуваних за політичними мотивами.

Проте, наївно було б думати, що це справді маніакальний синдром владоможців, переповнених прагненням демонстрації своєї величі, чи бажанням помсти за минулі поразки. Хоча й не без того. Але головне – це  страх втратити владу, а разом із втратою влади отримати неминучу ревізію невідомо звідки набутих мільярдів. І, перш за все, ревізію  бандитської приватизації 90-их років, котра викривила нормальний розвиток країни, перетворивши її в примітивний олігархат, де нічого не розвивається, не модернізується. А просто тупо експлуатується.

         Команда Кучми, яка нині радить і допомагає приймати рішення Януковичу, очевидно, вирішила, що завдання вона ставила й ставить правильно, а ось методи реалізації цих завдань потребують вдосконалення. В сторону ужорсточення. Мовляв, вишикувати не організованих, не схильних до колективних дій, деморалізованих минулими зрадами вчорашніх вождів, вчергове  доведених до стану фізичного виживання українців – не так уже й складно. Просто треба діяти системно.

А не послухаються – можна відібрати й те, що мають. Легко. Можна й чергову голодуху знову пообіцяти, он осінь яка була суха, ніби природа сама підказує, що з непокірними можна зробити. А врятувати цих нещасних українців від злиднів, голоду й холоду можуть лише серйозні хлопці з Партії Регіонів. Вони все для цього мають.

Оце вам і передвиборна технологія. Не потрібно ніяких мільйонів на піар. Просто слід зробити серйозну пропозицію, від якої ніхто в цій країні, знаючи на що здатні ті, хто її дає, не відмовиться.

А отримавши всенародну підтримку, легко заткнути рота будь-яким правозахисникам і західним розумникам-демократам. Волевиявлення громадян, які при допомозі простих, але на диво красномовних аргументів, дружно проголосують за Партію Регіонів  – оце найсильніший аргумент для недоброзичливців.

Навіть при його успішній реалізації сказати, що цей сценарій в нинішніх умовах і за нинішнього часу не зовсім розумний – значить просто промовчати. Або треба погодитися, що в цих донецьких хлопців якийсь особливий розум, позачасовий. І логіку дій за цим розумом не можуть зрозуміти не тільки переважна кількість українців, про що свідчить свіжа соціологія, а й увесь світ.

Те, що команда ПР на чолі зі своїм Лідером мов заблуклі в часі й просторі нічні метелики летять на вогонь, це зрозуміло. Питання лише в часі. І в тому, скільки шкоди вони принесуть країні своїми недолугими експериментами, котрі уже сотні разів повторювалися в усьому світі й сотні разів закінчувалися трагічно. І найперше – для експериментаторів.

Нині вже очевидно, що країна на очах втрачає перспективу об`єднання з Європою. Зрозуміло, що ніхто з такою країною, котра має таку печерну владу, об`єднуватися не буде.

 Але Україна витримає. Витримає ще й таку недолугу спробу поставити на коліна її громадян. Україна ще й не таке витримувала. Але чи варто українцям і далі продовжувати ховати голову в пісок і робити вигляд, що нічого не відбувається? Сьогодні їх не стосується, що мордують одних із найяскравіших політиків останніх двох десятиліть, а завтра мордуватимуть кожного – його бізнес, його свободу, його близьких.

Можна не підтримувати Тимошенко й Луценка, можна їх критикувати, можна за них не голосувати. Але не можна мовчати, коли відбувається показове знущання й приниження співгромадян на очах у країни. Це катастрофа для совісті кожної людини – робити вигляд, що це тебе не стосується. А в країни, громадян яких позбавлено совісті, немає перспективи. Чи не так?