У найбіднішій країні Європи живуть найбагатші люди

Чому українці не дуже радіють, що їхні співвітчизники сьогодні всього лише за якихось десяток-півтора років стали найбагатшими людьми Європи і світу?

Свіжий рейтинг інвестиційної кампанії Dragon Capital, підготовлений на замовлення журналу «Кореспондент», неминуче звертає на це увагу.
Відповідь дужа проста: тому що решта людей проживають зовсім в іншій країні з іншими економічними законами, урядом, судовою системою. Тобто в одній країні два паралельні світи. В одному – топ-100, а в іншому – решта. Блискучий економіст нового часу Микола Янович Азаров (при сприянні найвищого істеблішменту країни) свого часу вигадав таку геніальну фіскальну систему (названу його соратницею Іною Богословською – «азаровщиною»), при якій виробляти щось ну просто невигідно. Податками задавлять. Простіше привезти з Китаю, Туреччини, Польщі, тупо заплатити митникам і продавати. Відповідно збільшивши ціну на товар у 2-3 рази.

Проте й це не гарантує великих прибутків. Покупців на такий товар знаходиться геть небагато. Але попри все так функціонує спрощена схема економічних взаємостосунків для зовсім невеликого прошарку середнього класу (реальних 4-5%, хоч чимало геть убогої за доходами інтелігенції – вчителів, освітян, працівників культури – продовжують називати себе середняками – виходить загалом (9%) і тотальною рештою трудового люду.
По справжньому багаті – це геть невелика купка тих розумних людей, котрі свого часу в різний спосіб отримали майже за так сировинні ресурси (добування металів, вугілля, нафти та газу, мінеральних добрив) й підприємства, котрі роблять первісну обробку цих ресурсів (сталеплавильні й хімічні комбінати) й продають ці напівфабрикати за кордон. Часто за демпінговою ціною. Аби швидше продати й кошти залишити в офшорах.

Намагаюся пригадати, яку торгову марку запропонували наші багатії? Ахметов, Боголюбов, Коломойський, Пінчук, Жеваго, Тігіпко, Черновецький, Хорошковський, Фірташ, Ярославський? Пригадати не можу. Футбольні клуби (всі без винятку досі збиткові), телеканали були відомі задовго до їхньої появи.

Ні, ну виробляємо добру горілку (Немирів, Хортиця), смачні цукерки й тістечка (Конті, Рошен, Світоч), гарне пиво Оболонь,Чернігівське, Львівське. А ще авіаційні двигуни, автобуси «Богдан»… Мабуть, це не повний перелік. І дуже добре, що все це, зрештою, з`явилося. Але будемо відверті: все це з`явилося не завдяки нашій владі, а всупереч їй. А команда реформаторів на чолі з Миколою Азаровим, схоже, до краю дореформує й той малий середній і бізнес, котрий ще всупереч усьому залишається.

Чому досі ніхто з урядової команди не сказав за рахунок яких саме товарів збільшився на 70% торговий баланс із Російською Федерацією? І на чию користь. Ну, на чию користь, то всім зрозуміло. А збільшився баланс завдяки суттєвому збільшенню ціни на російський газ і нафту. І практично все.
Все це, зрештою, відомо. Невідомо тільки для 90% населення, звідки все-таки у найбіднішій країні Європи скільки заможних людей? І якщо вони такі заможні, то чому решта така бідна?

Це вже запитання до уряду й президента, котре, власне, можна перед ними й не ставити. Бо саме вони в тому числі й є тими багатими людьми, що копійки платять своїм найманим працівникам. Якщо в Європі на оплату праці йде 50-60 а то й 80 % із заробленого, то в Україні 6-7%. І наївно було б чекати, що ці супербагаті люди поділяться з рештою населення. Умруть, а не віддадуть кревні й у великих трудах, як вони нині певні, зароблені. Для цього мають бути закони, котрі регулюють трудові відносини. Для цього має бути уряд, котрий прагнув би успіху країни. Для цього мав би бути президент, котрий гарантував би, як і обіцяв до виборів, соціальну спрямованість розвитку держави.

Але якщо все це буде, тоді не стане мільярдерів… Ось тут і приходить на думку древня мудрість, що вчорашні раби не прагнуть свободи для всіх. Вони прагнуть самі стати рабовласниками. Печально. Коли ж, врешті, до влади прийдуть вільні люди?