Якщо десь вибуває, то десь і прибуває. Приблизно таку побутову й загальнозрозумілу форму має універсальний Закон збереження маси, вперше сформульований Михайлом Ломоносовим ще в середині 18 століття і згодом підтверджений Антуаном Лавуазьє.
Пройшло 250 років і цей принцип не тільки не було спростовано, а й покладено в основу розвитку всієї подальшої науки.
Якщо десь вибуває, то десь і прибуває. Приблизно таку побутову й загальнозрозумілу форму має універсальний Закон збереження маси, вперше сформульований Михайлом Ломоносовим ще в середині 18 століття і згодом підтверджений Антуаном Лавуазьє. Пройшло 250 років і цей принцип не тільки не було спростовано, а й покладено в основу розвитку всієї подальшої науки.
Проте в Україні не тільки в ручному режимі діють юридичні закони, а й не завжди підтверджується універсальність фізичних законів. Вже впродовж року невпинно і стрімко падають рейтинги Партії регіонів і нині чинного президента В.Ф.Януковича, випереджаючи за словами одного з провідних вітчизняних соціологів Валерія Хмелька динаміку падіння рейтингів Нашої України і В.А.Ющенка.
Та, як не дивно, голоси, котрі втрачають вчорашні лідери громадської думки, дивовижним чином кудись зникають. Принаймні, вони не перетікають до опозиції, що зазвичай відбувається і є логічним і цілком вмотивованим.
Очевидно, щось нині трапилося з мотивацією в українського електорату, що він досить недовірливо, ніби приглядаючись, не поспішає з довірою до нових персонажів вітчизняного політичного олімпу. Це щось – найочевидніше несправджені великі сподівання, покладені на помаранчеву команду, очолювану Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. І хоч у ЮВТ маса виправдальних аргументів і, схоже, таки Віктор Андрійович як президент і чоловік є головним винуватцем поразки помаранчевих, все ж чимала доля провини лежить і на тендітних плечах Юлії Володимирівни. Нині «ядерний», найвірніший електорат вона зберігає. Але решта українців не поспішають її підтримати навіть у такий важкий час досить брутального переслідування за політичними мотивами.
І це не тому, що українці черстві й жорстокі. Скоріше навпаки – надто добрі. Але схоже, що не настільки добрі, щоб бути сліпими й дурними. Тим паче, коли їх відверто зрадили в найкращих сподіваннях. Очевидно, це вибачити не так просто. Тим більше, що нині Тимошенко, представляє суто власні інтереси. І не більше. Ображати суддю, президента, чинну владу великого розуму не потребує. Але що це дає? Що вона може пообіцяти народу, коли отримає владу? Видати по тисячі гривень? Викинути із газових схем Фірташа й натомість укласти кабальну угоду з Путіним? Привести своїх правильних олігархів до державних годівниць?
Якщо чесно, то весь запал, вся колосальна енергетика й безперечна пасіонарність цієї унікальної жінки пішла в свисток. Тобто, на внутрішньовидову війну. Не зумівши об`єднати слабке й вульгарно амбітне провінційне українське демократичне коло й постійно творячи все нових ворогів, вона нині сама опинилася на межі маргінесу. Схоже, пані Юлю нині врятують не великі гроші, не велика підтримка Заходу, не дипломатичне сприяння Сходу. Тимошенко можуть лише врятувати й вивести в лідери громадської думки нові, радикальні, вкрай необхідні країні й зрозумілі для маси зубожілого українського люду ідеї, спрямовані на відновлення справедливості в несправедливому українському житті.
На жаль, вона нині перейнята лише собою, своєю судовою історією й даремно прагне викликати своїми нинішніми поневіряннями співчуття в обманутого її ж обіцянками народу. Як показують соціологічні заміри, вичавлювати сльозу з обманутих людей непросто. І взагалі це добре.
Отож, наша Юля поволеньки й далі тоне. Вдаватися до древнього, але завжди ефективного способу барона Мюнхаузена – витягувати самого себе за волосся з трясовини за допомогою геніальних ідей – вона не поспішає, сподіваючись на нову революцію, Захід, Схід і ще на Бог зна кого. В цій ситуації обіцянка об`єднати до осені під своїми знаменами поріділі ряди на її думку справжньої опозиції і справжніх демократів, виглядає як обіцянка потягнути й потопити вслід за собою нових молодих політиків, котрі ще й самі не відчувають своєї сили й здатності на самостійну гру.
Тобто, Юлія Тимошенко, продовжуючи безбарвну, агресивну й загалом бездарну опозиційну діяльність, незабаром перетвориться на протилежність самій собі. Й із прогресивного, демократично налаштованого українського політика стане гальмом на шляху розвитку молодих сил. Спростувати їй універсальні закони світобудови не вдасться. Бо якщо десь вибуває, то десь таки має прибувати. Чи не так?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.