За відомим образним висловом одного мудрого чоловіка українська опозиція здатна об`єднатися лише за годину до розстрілу.
Створення опозиційними партіями Комітету опору диктатурі (КОДу) за рік до парламентських виборів свідчить, що вітчизняні політики переважно нової генерації все-таки здатні вчитися.
Зокрема, не може не звернути на себе увагу прогрес Арсенія Яценюка. Не вдаючись до персональних образ на адресу опонентів з провладної верхівки, він користується досить предметною і дошкульною критичною риторикою на адресу опонентів. Водночас, не по роках зважений та терпимий щодо конкурентів з демократичного табору, котрі нині перебувають в опозиції.
Особливо це помітно в останніх драматичних українських протистояннях.
Юлія Тимошенко, не терплячи будь-яких конкурентів у внутрішньовидовому формуванні, ще до свого арешту не втомлювалася повторювати, що проект Яценюка Фронт змін фінансується донецькими олігархами й патронується адміністрацією президента. Арсеній не приймає войовничого виклику й попри все стає на сторону Тимошенко в її протистоянні з Віктором Януковичем. Саме Яценюк ледь не першим ініціює широкий рух на її підтримку й сам персонально приходить до суду, демонструючи свою солідарність.
Тимошенко спантеличена. ЇЇ оточення в шоці, звинувачуючи Арсенія Петровича у політичній грі. Але все це звучить непереконливо.
Все ж нині є підстави стверджувати, що Яценюк формує власну політичну лінію. Одного разу напередодні останніх президентських виборів він уже зірвався з досить позитивного віражу зростання особистого рейтингу співпрацею з одіозними персоналіями й фінансовими структурами. Нині, здається, зробив для себе правильні висновки, розірвав компрометуючі зв`язки й перестав орієнтуватися на величезні грошові мішки, під якими лежать міни уповільненої, але надзвичайно руйнівної дії.
Нині Арсеній Яценюк є чи не єдиним українським політиком чий рейтинг впродовж останнього часу хай поволі, але невпинно зростає. Одна із причин несподіваного феномену молодого політика полягає в неконфліктності його позиції. Українці, схоже, втомилися від полум`янних революціонерів.
Очевидно, приходить час, коли б політики уособлювали в собі з одного боку - виразних патріотів, а з другого - ділових, мудрих і порядних людей, здатних об`єднувати, створювати навколо себе широке середовище, а не творити все нових ворогів.
Але заради справедливості слід сказати, що привабливих ідей, котрі могли б захопити широкий загал українського люду, Арсеній Яценюк поки не запропонував. Принаймні, ні його особисто, ні його політичну силу ні з чим конструктивним асоціювати. Так, політична поведінка симпатична і тим він подобається українцям. Але поки не більше. Чи достатньо цього буде щоб втрутитися боротьбу за перші сходинки українського Олімпу? Мабуть, недостатньо.
Це, до речі, біда всіх нових українських молодих сил: ніхто не пропонує стратегічних ідей, реальних і конкретних справ, здатних вивести країну з принизливого олігархату й хоча б наблизити до сучасного модерного суспільства. Одне не зрозуміло - чого молодим політикам не вистачає: знань, сміливості чи необхідності все це поєднати? Ви як гадаєте?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.