На який фронт змін кличе країну Арсеній Яценюк

Вимушений відхід від активної політики Юлії Тимошенко відкриває дорогу для становлення нових лідерів демократичних сил. Попереду – Арсеній Яценюк. Тож із ким і куди прямує нова надія зневіреної країни

Вимушений відхід від активної політики Юлії Тимошенко відкриває дорогу для становлення нових лідерів демократичних сил. Попереду - Арсеній Яценюк. Тож із ким і куди прямує нова надія зневіреної країни?

Напередодні попередньої президентської виборчої кампанії Арсеній Яценюк, побувавши вже в кількох таборах, започатковує власну політичну силу під дещо претензійною, але досить незрозумілою по суті назвою Фронт змін. На фоні розчарування лідерами найбільших політичних сил, молодий політик, не заплямований ні корупційними скандалами, ні відвертими провалами в роботі, одразу набирає чималий рейтинг.

Але нетерплячість й ідеологічна всеїдність юного фронтовика, котрий почув запах крові своїх головних опонентів, зіграла з ним злий жарт. Для реактивного старту - на думку багатьох оглядачів – він погоджується на співпрацю з представниками олігархічних угрупувань, що одразу відкриває йому  необмежений доступ до загальнонаціональних і найрейтинговіших каналів країни. При цьому він, володіючи непоганим ораторським хистом, із знанням справи та з насолодою критикує олігархів. Але, разом із тим, не називає імен, справедливо стверджуючи, що справа не в конкретних людях, а в системі. Дістається від нього й виконавчій владі. Без посилання на персоналії.

Згодом це політичне лукавство, можливо, обумовлене молодечою нетерплячістю та прагненням негайного результату за будь-яку ціну,  стають широковідомими і одразу практично вбивають авансом отриманий особистий рейтинг.

Пройде ще чимало часу, народ ще більше розчарується в колишніх своїх улюбленцях, ще більше розчарується в лідерах нової влади й тих, хто пристав до них (Сергій Тігіпко), й поволеньки симпатії певної категорії населення знову повернуться до Арсенія Яценюка. Й невпинно зростатиме його рейтинг.

Але за рахунок чого? Що, врешті, пропонує Арсеній Петрович такого, щоб отримати симпатії зневірених українців? Ось тут і криється певна ірраціональність і загадковість української душі. Та Яценюк нічого принципово нового не пропонує для виходу України з кризи! Він взагалі, чесно кажучи мало що пропонує. Так, він добрий оратор, добре формулює, зі знанням справи критикує нинішню владу. Він досить радикальний в критиці, але не в конструктиві. Це, власне, характерно переважно для всіх лідерів сучасної демократичної опозиції: гаряче й переконливо критикувати, натомість нічого конкретного й реального не пропонуючи взамін.

З чим ми можемо асоціювати Арсенія Яценюка? З якими змінами? Як конкретно, в які строки, з якою командою все це може відбуватися? І коли?

Одна з найгучніших ініціатив останнього часу: заклик бойкотувати наступні парламентські вибори, якщо не випустять із буцегарні Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших членів колишньої урядової команди. Нехай, мовляв, світ переконається, що вибори недемократичні й не визнає їх. Цим ми, мовляв, змусимо президента піти на поступки демократам.

Хоч і деструктивно, але звучить досить радикально й майже переконливо. Але чи не свідчать останні кроки нинішнього президента країни, що він радо прийме таки подарунок демократів і за досвідом Білокам`янної на довгі роки викреслить з політичного життя країни будь-яку опозицію? Які гарантії має Арсеній Яценюк, що цього не станеться?

Крім того, Арсеній Петрович не може не знати результати останніх рейтингів політичних сил. Якщо навіть не враховувати негативну динаміку провладних партій і позитивну динаміку опозиційних, то виглядає все так, що за цієї виборчої системи, об`єднавши зусилля в новому парламенті, опозиціонери матимуть якщо й не конституційну, то переконливу більшість.

Звичайно, "регіонали" нині загнані в кут катастрофічним падінням рейтингу. Тому вони спробують за будь-яку ціну й маючи на увазі Венеціанську комісію, котра категорично не радить їм цього робити, змінити виборчий закон під себе. Не факт, що їм це вдасться. Адже для цього треба "проковтнути" крім групи Сергія Тігіпка ще й команди Володимира Литвина й Петра Симоненка. Крім того, згодом виникне проблема мажоритарників, котрі не настільки слухняні як нинішні партійні «кнопкодави», вони відносно самостійні в своїх діях. Тим більше економічна ситуація з огляду на погіршення стосунків з Європою і МВФ не поліпшуватиметься. А це не приваблюватиме ні електорат, ні попутників.

У нас немає підстав звинувачувати Арсенія Петровича в тому, що він не вміє рахувати. Але в нас є підстави з`ясувати в нього сенс його пропозиції. Якщо це просто невіра в свої молоді сили й спроможність українських демократів до об`єднання й конструктивної роботи – це лікується. Перш за все генеруванням нових ідей, котрі мають реально модернізувати країну в найближчі строки. Й умінням донести ці ідеї до кожної української людини, котра має побачити в тих ідеях свій особистий інтерес. І це обов`язкова умова для політика, котрий претендує на загальнонаціональне лідерство. В іншому випадку – це імітація.

І зовсім уже не хочеться думати, що нова надія зневіреної країни свідомо чи підсвідомо може виступити таким собі Іваном Сусаніним, відрядженим для розвалу опозиції партією влади. Це була б просто катастрофа. І для Арсенія Яценюка, і для країни. Чи не так?