Свобода як принцип

(байка про те, чому скіфи не перемогли персів і не здобули свободу для греків)

Два з половиною тисячоліття тому на землях України розігралася неймовірна світова драма. Досі розрізнені племена скіфів зуміли об`єднатися й примусили ганебно втікати сімсоттисячну армію перського царя Дарія.

Найбільша й наймогутніша в тогочасному світі перська імперія, ледь не втративши все військо в Причорноморських степах, була на межі краху ще задовго до Олександра Македонського.  Але перси дивом врятувалися. І скіфи не здобули остаточну перемогу. На заваді їм стали мудрі греки…

Автор відомої теорії, яка ледь не перевернула світ догори ногами, стверджував, що історія повторюється двічі - спочатку як трагедія, а потім як фарс. Але чому історія повторюється всього лише двічі?

З тим, що люди на певних етапах історії перетворювали трагедії на фарс, не посперечаєшся. Але чому лише двічі це повторюється? І чи вслід за фарсом знову не відбуваються трагедії? Може, відомий і визнаний знавець світової історії Маркс просто недооцінював людські можливості?

Не станемо сперечатися чи спростовувати цю відому й нині широковживану сентенцію, котра встигла стати майже банальністю. Поставимо лише знак запитання. Натомість згадаємо сакраментальні українські граблі, на які повсякчас вперто наступають наші державні мужі, відкидаючи будь-які попередження та застороги.

 Але вітчизняний приклад надто банальний. І з середини його можна навіть не помітити. Українці з якимось садо-мазохістським захопленням повторюють впродовж століть одне й теж. Але радує, що ми не поодинокі. Нас таких багато. Було й буде. Ось ця давня байка описана батьком історії Геродотом тому підтвердження.

…Цар Дарій, підкоривши весь світ, вирішив розібратися із загадковими скіфами, котрі за сто років перед ним приходили до перської імперії й добряче її потріпали. Може, помста за державу була й не визначальною спонукою зарозумілого царя. Схоже, підкоривши практично весь світ, він шукав гострих відчуттів і пригод.

Але як би там не було, різні писемні джерела достеменно вказують, що цар Дарій найшвидше 512 року до нашої ери переправив своє численне військо через Боспор. Згодом, без великих боїв підкоривши Фракію, подолав Дунай. Переправу йому організували греки-іонійці, котрі на той час заселили західне узбережжя Малої Азії, сучасної Туреччини. Небезпідставно сподіваючись на швидке переможне завершення скіфського походу, перський правитель наказав іонянам тримати переправу рівно 60 днів.

Але Дарія в Скіфії чекало несподівано неприємне відкриття. Він зіткнувся з досі небаченою тактикою війни, коли могутній армії Персії, звиклої до кривавих битв, протистояла не армія, а безкінечний випалений степ. Дарій був настільки заскочений такою несподіванкою, що так нічого й не придумав. Як стверджують переважна більшість давніх істориків, навіть не перейшовши Дністра, без води й провіанту, намучившись у випалених степах 15 днів, Дарій звелів повертати до Дунаю.

Але повернення затягнулося. Скіфи, переконавшись в безпомічності персів, вирішили покарати агресора і знищити його назавжди. А щоб він не дуже швидко втік, вони зумисне заманювали його, ніби ненароком підкидали табуни худоби. Переконані в своїй величі й всемогутності, перси повелися на приманку й не дуже поспішали до переправи, де їх мала чекати грецька залога 60 діб.

Зрештою, перси спізнилися. Але греки не поспішали спалювати мости. Надто могутній був переможець. І надто жахливим був страх. Тому коли до них звернулися скіфи з пропозицією спалити міст і дати їм можливість знищити ворога, котрий відібрав свободу в іонійців і прагне відібрати цю ж свободу в скіфів, греки задумались і завагались.

Відомий полководець із Геллеспонту (Дарданелли) Мільтіад на раді іонійських вождів-тиранів практично переконав усіх прийняти пропозицію скіфів і малою кров`ю знищити ворога й отримати свободу. Але тут слово взяв мудрий тиран (губернатор) Мілету Гістіей. Він сказав приблизно таке:

- Так, спільно зі скіфами ми можемо знищити персів і отримати свободу.  Але давайте подумаємо, що принесе для кожного із нас ця свобода. Дарій зробив нас правителями, тиранами. І ми маємо практично все. А чи залишимося ми правителями, коли не стане персів і народ без сумніву захоче демократії?

І в той час далеко не всі державні мужі могли прораховувати бодай на два кроки вперед. Тому слова Гістіея зупинили патріотичний підйом багатьох. Врешті, мудрі греки вирішили чекати персів, а скіфам пообіцяли негайно знищити переправу. Довірливі степовики повелися на гарячі запевнення. І перси таким чином врятували армію й імперію.

Цікава подальша доля Гістіея, котрий врятував персів і надовго зберіг їхнє правління над багатьма народами. Дарій виявився вдячним правителем і віддав йому в Малій Азії нові землі в управління. Гістіей одразу розгорнув бурхливу діяльність і заходився укріплювати й будувати нові міста. Це не залишилося без уваги в метрополії. Царедворці порадили Дарію закликати Гістіея до власного оточення. І цар скористався мудрою порадою.

Швидко переконавшись, що він потрапив до золотої клітки, Гістіей підняв повстання проти персів в рідній Іонії. Оскільки повстання не було підготовлене, перси його швидко придушили. Гістіея розіп`яли як зрадника. Тирани, котрі взяли участь у нараді на Дунаї, закінчили теж погано. Під час повстання більшу частину їх було або вбито, або ганебно вигнано.

Ось така цікава історія, котра здавалося б багатьох могла б дечому навчити. Але давайте згадаємо скільки разів українські вожді робили переправу для щедрих сусідніх правителів. А потім закінчували або на польській палі, або на Соловках чи в Сибірах.

Свобода надто дорогоцінна річ, щоб її долю віддавати до рук правлячої еліти. Здається, українці вже в цьому переконалися. Чи ще ні?