Путін прагне повернути лаври національного героя

Апологет зміцнення олігархічного ладу в Росії несподівано заговорив про справедливість і порушив питання про необхідність перерозподілу капіталу й перегляд результатів несправедливої приватизації в кр

Політичний ресурс успішного альянсу з великим капіталом Володимир Путін, очевидно, вичерпав. Про це свідчили масові мітинги протесту, де одним із лозунгів був заклик до його відставки. Так, це були лише первоцвіти. Але раз вони з`явилися, то віщували бурю. Росіяни, як відомо, довго запрягають, та швидко їздять.

Щоб зупинити лавину незадоволення напередодні президентських виборів Володимиру Володимировичу нагально знадобилися проривні ідеї, котрі мали апелювати до убогої маси населення. І ці ідеї з`явилися.

Найперше він заговорив про справедливість і запропонував ввести податок на розкіш. Але протести не припинялися. Очевидно, росіяни не дуже повірили в наміри доброго царя-батюшки і друга олігархів.

Тоді Путін зарядив інформаційну бомбу: висунув ідею необхідності перегляду результатів несправедливої приватизації 90-их років.

Виступ головного претендента в президенти РФ 9 лютого на 19 з`їзді РСПП інакше як революційним назвати важко. «Тема приватизации до сих пор остается одной из самых острых в РФ. Значительная часть общества выступает за пересмотр ее итогов. Это должен быть либо разовый взнос, либо еще что-то. Нам вместе с вами надо над этим подумать. Я думаю, что и общество в целом, и предпринимательский класс в этом заинтересованы в первую очередь", - сказав Путін на з`їзді РСПП.

А перед цим прем`єр обговорив цю делікатну тему з відомим російським опозиційним політиком та економістом Григорієм Явлінським, який підтримав пропозицію легітимації приватизації, але з суттєвим уточненням. На думку Явлінського слід переглянути результати приватизації лише великих підприємств, які колись за копійки дісталися російським спритникам і за рахунок яких вони незабаром стали мільярдерами.

Судячи з російської преси, ідею легітимації приватизації, як і треба було здогадуватися, не підтримують представники російського великого бізнесу. Цікаво, що й експертне середовище досить критично поставилося до ідеї Путіна. Великий бізнес зрозуміти можна – він завжди стоятиме проти будь-якого перерозподілу. Він за визначенням соціально безвідповідальний. А ось чому російське експертне середовище проти – велике питання. Хоча спершу слід було б вияснити – наскільки незалежні ці експерти.

Адже добре відомо, що ситуація олігархату, коли створюються великі ножиці в статках суспільства, розрулюється лише перерозподілом. Або примусовим, або знаходиться розумний компроміс. Іншого не дано, інакше – ступор. Підтвердження цього – Велика американська депресія 1929 року, коли суперечність між доходами громадян дійшла такого рівня, що зупинилося враз усе життя. Навіть школи позакривалися.

Президент США Франклін Делано Рузвельт зумів переконати великий бізнес в необхідності суттєвих поступок на користь найманих працівників. До того ж американські бізнесмени виявилися досить далекоглядними, щоб прийняти розумні пропозиції. І хай не враз, але кризу було подолано.

Цю ж проблему мав і генерал Шарль де Голь у агонізуючій Франції. З огляду на національну специфіку, він розв`язав її у власний спосіб.

Чи вдасться Володимиру Путіну, враховуючи нинішню російську ситуацію, повторити успіх своїх великих попередників-реформаторів? Наскільки притомними виявляться російські бізнесмени, щоб добровільно поділитися з народом своїми фантастичними, але заробленими на експлуатації національних природних ресурсів, статками? Питання відкрите.

І останнє. Відомо, що Україна має аналогічну проблему щодо величезного перекосу в соціальній структурі суспільства. Вітчизняні олігархи здобували мільярди фактично на тій же трубі, що й росіяни. Щоправда до цього додавався ще й метал і металургійні комбінати, що за помахом руки незабутнього Кучми опинилися в руках купки українських нуворишів.

Нові господарі, за кілька років накопичили мільярди, але так і не стали ефективними власниками. Вони безжально експлуатували національні ресурси на застарілому обладнанні навіть не провівши модернізації.

Саме тому з`являються серйозні підстави поставити під сумнів правомірність продовження їхнього господарювання. А якщо в них усе-таки є серйозні плани реорганізації технічно застарілих і енергозатратних гігантів металургії та нафто-хімічної промисловості, тоді вони мають негайно їх реалізувати, сплативши перед цим за вже апробованою в світі формулою податок на надприбутки.

Революція? Шариківщина? Відняти й поділити? Приблизно так можуть реагувати люди далекі від національних інтересів. А якщо в когось є справжнє щире бажання розібратися в проблемі, той може легко познайомитися з досвідом легітимації приватизації великих інфраструктурних об`єктів, здійсненої урядом Тоні Блера в 90-ті роки.

Тому, як не дивно, але Володимир Путін має можливість здійснити неймовірний політичний кульбіт і знову стати національним героєм росіян. Чи відважиться він від слів перейти до справи – це вже інше питання.

…А Україна поки дрімає. Її еліта ліниво покусує один одного, не маючи волі принаймні сформулювати перспективи стратегічного розвитку краю. Не кажучи вже про те, щоб навести елементарний лад.