Лідери ОО в черговий раз у критичній ситуації проігнорували думку свого ув`язненного лідера й поставили знак запитання щодо спільних перспектив.
Як стало нині відомо вже з кількох джерел (шила в мішку
не втаїш), найближчі соратники Юлії Тимошенко залишили без уваги її наполегливі
заклики бойкотувати новообрану Раду. З огляду на масові сфальсифіковані підсумки
волевиявлення, котрі суттєво вплинули на результати голосування, це міг бути
дуже серйозний крок, що реанімував би в країні моральний авторитет опозиції й
дав би надзвичайні підстави світовій демократичній спільноті змусити режим
Януковича відступити й прийняти вимоги опозиціонерів. І що стосується цілком обґрунтованих
перевиборів за новим виборчим законом за пропорційною системою та відкритими
списками, й що стосується звільнення політичних в`язнів. І багато іншого.
Але формальні керівники ОО – Арсеній Яценюк і Олександр
Турчинов – злякалися власної сміливості й вирішили заходити до ВР, щоб там «боротися
з чинною владою». Хоч нині, здається, й малятам відомо, що не маючи більшості, опозиціонери
в новообраній ВР змушені будуть грати ролі високооплачуваних статистів. Як це
було й у минулому скликанні.
Більше того, з джерел «Дзеркала тижня» стало відомо, що саме
Турчинов і Яценюк приховали від Ради трьох опозиційних сил – «Батьківщини»,
«УДАРУ», «Свободи» – факт існування відозви Тимошенко, де вона категорично
наполягала на необхідності бойкотувати новообраний парламент.
А це вже не просто непорозуміння. Це вже щось схоже на
ганебну зраду. І не тому, що нові лідери ОО вчинили по-своєму, а тому, що
приховали думку Тимошенко.
Отака у Юлі виявилася команда, сформована нею ж за
принципом особистої відданості. Може, цей принцип був до певної міри
виправданим у часи важкої опозиційної боротьби за часів президентства Кучми. А
нині ця команда, якщо і мала колись якийсь ресурс, у чому є великий сумнів, то
вже геть його вичерпала. І Тимошенко про це знала вже давно.
Про певні непорозуміння і різні підходи до розв`язку тих
чи інших внутрішніх проблем ОО між лідеркою партії і її соратниками останнім
часом було відомо. Але цілком вірогідні непорозуміння, котрі могли виникнути між
ув`язненою керівником партії і дещо розгубленими її заступниками, вдавалося
швидко залагоджувати. Авторитет Тимошенко був незаперечним. Але як виявилося,
до того моменту, коли перед її найближчими сподвижниками виникли серйозні персональні
загрози.
Отож, або ж Юлі доведеться змиритися з ситуацією втрати
впливу на свою партію і найближчих сподвижників та облишити політичну
діяльність, або ж вдатися до радикальніших дій. І виглядає так, що якщо ще
залишилися сили, то все слід починати спочатку. З формування нової команди, з
формування нової програми й нової ідеології.
Рузвельт почав боротися з Великою депресією – страшною
економічною й політичною кризою США 30-тих років – створивши Мозковий центр із університетських
науковців. І хоч сам був представником великого бізнесу, але висунув головний принцип
формування команди національного порятунку – не бути пов`язаним із великим капіталом. Це – один із засадничих
принципів формування команди, здатної генерувати й втілювати в життя ідеї
національного відродження. Тобто, не треба вигадувати велосипеда, а варто
скористатися зі світового досвіду великих і успішних попередників. Україна нині
має вже досить потужне науково-експертне середовище, на основі якого можна й
слід формувати команду національного порятунку. Опора на бізнес, сформований у
дуже неоднозначні й суперечливі, м`яко кажучи, 90-ті роки не виправдав себе. Мало хто з того
середовища мислить категоріями національних масштабів.
Якщо чесно, то й сама Юлія Тимошенко ніколи не були
зразком стратегічного мислення. Але слід сподіватися, що життя – осмислені
власні помилки, зради соратників, хибне прагнення тягнути постійно на себе
ковдру й вирішувати все самій і самій приймати рішення, не маючи для цього
достатніх знань, – судячи з усього, дечому таки її навчило.
Та й сьогодні з нинішніх головних опозиціонерів, котрі
прагнуть замінити Юлю, ні на кого ставити. Одним ще рано, а іншим уже пізно.
Треба думати, що Захід дотисне Віктора Януковича, якому в
суперскрутному економічному режимі 2013 року доведеться розплачуватися за вкрай
неефективне господарювання й управління минулих років і віддавати майже 13
мільярдів лише державного боргу. А Україні – 60.
Звичайно, можна звернутися за допомогою до вчорашньої
метрополії. Там тільки й чекають сигналу. Але Кремль теж не дасть гроші просто
так. За його допомогу доведеться розплатитися вже власною кров`ю, тобто власними статками багатьом вітчизняним
олігархам. Та може й сімейний бізнес Януковичів дуже постраждати – жорстокий російський
капітал нікого не пожаліє. І це добре знають заможні українці, бо гроші
тримають на Заході.
Тому хоче чи ні чинний президент та його команда, але
доведеться просити саме на Заході економічну допомогу. І вони про це знають. І просять.
Але нині їм ніхто просто так допомагати не дасть. Надто часто й багато вони
дурили своїх західних співрозмовників. Прийшов час виконувати обіцяне. Отож,
треба думати, чим розрахуються. Доведеться розв`язувати непросту дилему: що жалкіше – власних грошей, чи
політичних перспектив? І кому віддавати ці перспективи – Юлії Тимошенко, чи на
кого вона вкаже?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.