«Хочешь сто миллионов? Да бери усе, я себе еще нарисую!» http://www.youtube.com/watch?v=gqu916nGLR0&feature=youtu.be
У ще недалеких
двохтисячних я вважав Слобожанщину четвертим регіоном України, здатним до
формування у Києві власної потужної політ-лобістської команди. Харківські
політики, адміністратори, вчені, бізнесмени займали тоді вагому нішу в
управлінню державою і впливали на прийняття основних рішень центральною владою.
Поряд із донецькою, дніпропетровською і галицькими групами. Врешті,
відчувалось, що Слобожанщина оволоділа перспективою рано чи пізно висунути навіть
нового загальнонаціонального лідера. На кону було питання згуртованості,
фінансів, партійного проекту і боротьба за посади у Києві. Але… Кожен став «будувати свій курінь» або задорого найматись до сильніших. Внутрішня
конкуренція розглядалася як боротьба. З’явилися свої і чужі. Друзі і вороги. Дрібні,
а потім і більші, війни, взаємна недовіра із чорними підозрами, амбіції знищили
харківську державницьку еліту. Натомість їй панують нувориші і дрібні торгівці
разом із наперсточниками, кидалами, аферистами і хранителями «общаків».
Стрімкий науково-індустріальний регрес
Харкова миттєво змінив ментальність мегаполісу. Він якось зіщулився, став
одноманітно сірим і перетворився у великий стихійний ринок. Найбільше втратила культура.
Моя ідея етнокультурного фестивалю «Печенізьке
поле» мала на меті відновити традиційні сільські музично-культурні,
етнографічні традиції і залучити на нову фольк-сцену самодіяльні колективи,
здатні до професійної конкуренції. Керівник самого маленького, здається і в
Україні, Печенізького району Мотузний одразу опинився у центрі великої уваги. З
ним стали вітатись у Харкові за руку, радитись.
Кулик, керівник Чугуївського району, злобливо
нервував. Він не любив Мотузного, а тут і зовсім возненавидів. За «Печенізьке
поле». Перед тим він водив мене по усіх місцевих болотах і великих природних
терасах Чугуївщини, аби фестиваль був тільки у нього. Я не витримав цієї атаки
амбіцій, образ, відкритого підлабузництва та, іноді, й важких істерик і придумав «Весілля в Малинівці».
Абсолютно реальні етно-весільні традиції. Ведучі – герої однойменного кінофільму
на чолі із Попандопало та Триндичихою. Премії – холодильники, телевізори
пральні машини. Тоді, для молодої сім’ї, більше аніж мрія. Ми із Куликом, перев’язані
рушниками, посаджені весільні батьки.
Тепер два моїх фестивалі перетворені у
банальні балаганні шоу із київською фонограмною попсою і клубним місцевим напівп’яним
репертуаром. В основному – з метою мобілізації «електоральних лохів».
Але є ще один несподіваний наслідок цього
проекту. У легендарного хитрого жуліка Попандопало з’явилось дуже багато дітей.
Як не дивно, вони заполонили ДВК у 176 виборчому окрузі на час голосування за
депутатів парламенту зразку 2012 року.
Давайте подивимось, чи достойні вони
свого предка і вчителя. Памятаєте: «Это
тебе… это мне… Это – тебе… Это – обратно тебе… Это – все время тебе...
Посмотрим… Я тебя не обидел?»
Ні. Ні. Це не спікер харківського міського парламенту і власник граду. Це
майстер-клас Попандопало для дресури «лохів».
Ви чуєте і бачите на відео, що член ДВК,
яка оглядає всі бюлетені, весь час називає прізвище, Гавриш і дуже рідко Шенцев.
Тобто, складається враження, що у
Гавриша значна перевага голосів виборців.
І тут все розпочинається. При черговому підрахунку
камера фіксує, як із стопки бюлетенів «за Гавриша» швидко виймають нібито
зіпсований бюлетень. Його нікому не показують і також швидко перекладають до
недійсних. Цифри вперто не хочуть сходитись. Проблема? І тут член комісії
раптом каже: «Доставай бюллетени, которые остались…» Згадайте Попандопало: «Хочешь сто
миллионов? Да бери усе, я себе еще нарисую!» Придивіться. На цей час підрахунок голосів уже
завершений.
Дальше – цікавіше. Із добре м’ятої мішковино-подібної
сумки член комісії дістає немалу кількість якихось бюлетенів. Здається,
вона помітно нервує. Швидше, від
відчуття вагомості її особистої ролі. Все відбувається відкрито, зухвало,
навіть з якимось викликом. А що? Ми «бригада, нас прикроют». Ніхто, у тому числі й мої «спостерігачі» зауважень не мають. Наявність
слабин у «лоха» (бажання халяви – боягузтво – лопушність) не обов’язкові, але
дуже, дуже сильно спрощують роботу гешефтмахера.
Не перераховуючи кількість додаткових
бюлетенів, цифра несподівано стає правильною. На обличчях членів ДВК з’являються
ознаки щастя. Десь я вже його бачив. Ага. У раннього Ван Гога, у «Пожирателів
картоплі».
Пряме порушення ст..ст.. 89, 90 Закону.
В кінці-кінців у них є вагома вибачальна
причина – вони ж могли його й не читати. А навіщо, якщо його ніхто й не
збирався застосовувати.
Таким чином, бюлетені, навіть після усіх «шахер-махер»
наперсточників, спочатку були пораховані далеко не всі. «Бригада» не була
впевнена, скільки додатково вкинули у скриньку для голосування. Уточнили. Коли підрахували
бюлетені із скриньок, додали із сумочки найбільше перевіреної партійки скільки
необхідно із невикористаних. Повний баланс. Чікі-пікі.
Не покидайте текст. Це ще не все. У чарівній
заношеній часом, сумочці знаходиться невизначена, але велика, кількість
відривних талонів. Духом професійного кидали раптом нізвідки, без використання
свічок, жаб’ячих лапок і порошку печінки мертвяка, з’являється пачка бюлетенів.
Голова комісії («бригадир») чомусь забирає їх з поля зору оптики і членів
комісії. Вони губляться в темній глибині кута приміщення, яке оберігає свої
таємниці як замок Моррисвилль. Хто і як їх підраховує, оцінює, оглядає,
невідомо. Можливо привид із цього ж замку? Та ні ж, відомо. Ось вони. Команда лохотрону
чи бидлотрону. Вони пишаються своєю роботою. У цьому випадку у скриньки
додатково були вкинуті бюлетені. Тому після підрахунку використаних бюлетенів
зі скриньок «команда» додала необхідну кількість контрольних талонів.
Сьогодні ці наперсточники працюють за 120
доларів у місяць. Тобто за 4 долари у
день. Як найбідніші жителі Африки. Але у останніх більше гідності, честі і
мабуть що й свободи. Бо до таких способів фальшування виборів вони не
опускались. Ви скажете, що вони не мають вищої освіти, як члени цієї «бригади».
Неграмотні. Взагалі аборигени. Можливо. Але вони голосують тоді відбитками
пальців, у тому числі і по Інтернету. Навіть у глибоких джунглях Амазонки. Відбитки
ж не підробиш. Хоча ця команда лохотрону, як мені здається, свій ресурс ще не
вичерпала.
Хотів назвати їх підрахуями. Але це вже було і
не допомогло нам з вами, а разом із тим демократії, Україні і всім «лохам»,
яких уже трохи менше 46 мільйонів.
Попандопало залишив їм антидот від
можливих неприємностей: «Я контужений на всю голову!»
Дивіться. Дзеркало не бреше.
http://www.youtube.com/watch?v=gqu916nGLR0&feature=youtu.be
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.