Кому на руку столичний "бюджет виживання"?

Як врятувати майбутнього мера від потреби тинятися по владним кабінетам з простягнутою рукою?

Перспектива перетворення київського мера на «весільного генерала» і проведення влітку київських виборів – разом із недавнім скандалом навколо фінансування реконструкції столичної Поштової площі – змушує вкотре шукати відповідь на традиційні запитання.

Чому одне з найбагатших міст країни має невиліковні проблеми з фінансуванням елементарних потреб? І кому це вигідно?

Забирають в міста, а повертають – чиновнику

Два місяці столичний градоначальник публічно нарікав на неприйнятний бюджет, підготовлений «неправильним» урядом.

Мовляв, документ готувався ледь не підпільно і на відміну від попередніх років не погоджувався з керівником КМДА. Якщо центральна влада не вживе заходів, «представникам київської влади немає чого робити в своїх кабінетах».

Проте стан опозиційності в чиновника довго не тривав і дуже нагадував шантаж. Попов надто швидко втішився обіцяним коригуванням бюджетних цифр на користь міста і вдовольнився досягнутим.

Хоча ні реальні доходи Києва, ні його видатки, ні бюджетні цифри, проголосовані міськрадою – так і не вийшли за межі паралельних вимірів.

Як і минулого року бюджет будується на штучних і дутих пропорціях – за принципом: 50% податку, сплаченого киянами як фізичними особами, вилучається до національного бюджету.

А вже з нього центральна влада – наче з панського плеча – кидає кістку у вигляді субвенцій. Якщо кияни будуть добре поводитися…

Навіщо така вивихнута схема, запитуєте? 

По-перше, місто завжди можна тримати на короткому повідку – будь-яка спроба бунту карається гривнею. Тобто, відсутністю субвенцій. Особливо в разі «неправильного» голосування на виборах…

По-друге, брак коштів є бездоганною провокацією до запозичень. Якщо кредит обслуговується на умовах 15% річних (за Чернівецького – і 40%), маємо готову корупційну схему, зав’язану на державних гарантіях повернення боргу з чималим відсотком. А на сьогоднішній день сума міського боргу разом із відсотками порівняна з обсягом видаткової частини бюджету – вона поволі добігає позначки в $2млрд.

У деяких медіа за це столичного градоначальника навіть хвалять. Мовляв, лише завдяки його «особливим» стосункам з урядом місту вдається залучати багатомільярдні позики.

По-третє, саме тримання міста на голодному пайку і субвенційна система посилює повноваження, вагу, статус нинішнього глави КДМА у ролі такого собі класичного радянського «діставали». Підозрюю, що й демонстративна опозиційність градоначальника на меті мала підкреслити кінцевий результат – ось, бачите, все ж таки поважають Олександра Павловича в уряді...

Нарешті, в каламутній штовханині навколо «не дали/дістали» суттєво легше списати проблеми, породжені недолугим менеджментом.

Дірявий асфальт? Немає грошей. Гнилий колектор? Не підійшла черга.

Неприбраний сніг і проблеми зі сміттям? Про що ви говорите – у нас ледь-ледь на соціалку вистачає….

Брати в борг чи раціоналізувати управління?

Насправді, навіть нинішній куций міський бюджет елементарно поповнюється адміністративними зусиллями.

До прикладу, близько 200 млн. гривень щороку недоотримує місто від паркувального бізнесу, який мирно гніздиться в «тіні». При цьому формально «Київтранспарксервіс» контролює п’яту частину денних столичних стоянок і лише десяту – нічних. Хоча жодного спеціального дозволу від центральної влади на їхню паспортизацію і встановлення відповідного касового обліку міська влада не потребує. На словах вона визнає перспективність виділення землі під будівництво багаторівневих паркінгів – швидко, недорого, ефективно – а на ділі проект усіляко блокує.

Може, хтось у мерії має зиск від ажіотажного попиту на тіньову пропозицію?

Не менші ресурси поповнення міського бюджету криються в перегляді орендних угод, за якими наразі експлуатується столична нерухомість – як землі, так і приміщення.

Адже всупереч чинному законодавству, яке передбачає 3-12% орендну ставку за користування землею, дехто в Києві роками платить 1%. Яка щедрість з боку мерії!! Який альтруїзм!

Тим часом як навіть мінімальне відновлення законності і збільшення ставки дозволить забезпечити приріст надходжень до бюджету близько 3-4 млрд. гривень щороку – втричі більше, ніж сьогодні Київ отримує від плати за землю.

А якщо відремонтувати теплотраси, модернізувати колектори і припинити хронічне розкрадання міських коштів – ми ще й в профіциті залишимося.

Може, не треба буде в цьому разі позичатися і витрачатися на шалені відсотки?

Якщо гора не йде до Магомета …(с)

При цьому жодна кинута з панського плеча субвенція не замінить дохід, зароблений власною працею. З одного боку, втрачається належна мотивація до збільшення доходу. Мовляв, працюй, не працюй – все одно віднімуть. З іншого боку – де гарантії? Може, дадуть, а може – й ні.

Такий підхід унеможливлює зведення чи модернізацію стратегічних об’єктів – хоча б тих самих багаторівневих паркінгів, теплотрас, колекторів чи транспортної розв’язки на Поштовій площі. Не кажучи вже про доведення до ладу вже легендарних довгобудів –хоча б того самого Подільсько-Воскресенського мосту, конструкції якого вже десятий рік поспіль руйнується без належного фінансування…

Як же врятувати майбутнього мера від потреби тинятися по владним кабінетам з простягнутою рукою і гарантувати стабільність надходжень до міського бюджету?

Нехай кияни залишатимуть у місті 100% від доходів, сплачених ними як фізичними особами – цього року близько 16 млрд. гривень. Але при цьому не претендуватимуть на субвенції, які визначаються «доброю» волею високопосадовців у прямому зв’язку з політичною приналежністю і кон’юнктурою – цього року близько 3 мільярдів гривень.

У такому разі столичний бюджет отримає більше коштів для розвитку, а не проїдання. Крім того в міста ледь не вперше з’явиться шанс планувати перспективу з опорою на власні сили.

Так би мовити, на засадах повного господарського розрахунку.

І насамкінець

До речі, не факт, що подібний варіант отримає визнання в нинішнього градоначальника.

Навіщо йому ринкові і прозорі механізми фінансування міста, якщо саме практика адміністративного розподілу коштів робить його посаду ледь не всевладною?