Враження, - що люди кудись втікають. Бориспіль працює з перебоями. Рейси МАУ відмінено.
Враження, - що
люди кудись втікають. Від якоїсь важкої загрози, яку вони не можуть зрозуміти і
пояснити. Біля терміналу «F» у Борисполі працює
величезний американський грейдер і ще пару тракторів, схожих на «Білорусь». Вони
насувають на зустріч один-одному кучугури снігу, що схожі на загороджувальні
дамби перед стихією. Стихія – це ми: їдемо на своїх обледенілих машинах,
тягнемо геть мокрі валізи, кутаючись у несезонну одежу. Усі поспішають з різновеликими
дітьми на море. Короткі шкільні канікули. Батьки з несамовитою відвагою, тілами
пробивають вузькі проходи через ущільнені сталевими ковшами божевільних
чудовиськ, що безпорадно їздять туди-сюди, снігові бархани. За ними, то
пірнаючи в брудно-коричневий сніг, то виринаючи весело перебігають відмінники,
нагороджені турами у теплі краї. У терміналі «F» людей більше, аніж його проектна спроможність. Сидіти ніде, стояти важко,
особливо починаючи з 4-5-6 години безперервного «стоїцизму». Жодна довідкова не
працює. Жодної інформації ні про що, немає. Ніхто ні з ким не розмовляє. Людей у
формі, працівників аеропорту ніде не видно і не чути. Люди ходять у туалет з
валізами і сумками. Сидять біля стійок реєстрації, на доріжках для вантажу. Двоє
міліціонерів, намагаючись не дивитись на пасажирів, ходять попри стіни і кудись
надовго зникають. На малесеньких екранах, далеко розміщених інформаційних
дисплеїв, червоним залито, що усі рейси компанії «МАУ» відмінені. Люди штурмують
каси «МАУ», інформаційні віконця, доводячи себе і працівників аеропорту до
спалахів неврозних емоцій. Оголошують щось про наш чартер. Штовхаємо дітей, які
осідлали валізи, як на останній пароплав з Одеси. Виявляється, що компанія
роздає на кожного пасажира із великих, добре м’ятих поліетиленових мішків по
скупому бургеру з маленькою пляшкою «Моршенської». Людське інформбюро каже, що
аеропорт закритий спочатку до 17 години, а потім і до 10 години завтрашньої
неділі. Невідомо де медпункт, де можна отримати довідку про свій рейс. Підходжу
до службовця аеропорту у формі, який безперервно розмовляє по
мобільному-телефону. Робить вигляд, що не чує, бо дуже й дуже зайнятий. Нуль
логістики, нуль готовності тобі допомогти за мої гроші, як платника податків,
нуль взаємності, нуль підтримки. Ти чужий, зайвий, непотрібний. Показують пальцем,
перешіптуються і запитуються, що Гавриш тут робить. Посміхаюсь і думаю, а що
робить наша українська влада, яка хвалиться сучасними аеропортами, збудованими
за декілька бюджетів до Євро-2012. Як сьогодні почувають себе ті віце-прем’єри,
які розповідали, що збудували кращі у світі аеропорти у яких люди відчувають
себе пригнічено, розгублено, як в резервації, заряджаючи свої телефони і
айпеди, відключивши від мережі якісь холодильнички, кавоварки і малозрозумілі
металеві ящики.
А на
вулиці, під дикими істеричними танцями зими, лежить п’яний березень. Йому співає
хурдельно, завиваючи адреналіном зима, що повернулась після реінкарнації. Велетенські
аеробуси і боїнги на тлі її вакханалії виглядають немічними і безпорадними. Небо
десь тріснуло і звідти сипле, мете, періщить, видуває у велетенську трубу
сіро-білу слюду, яка засипає і засипає ще ненароджену весну.
P.S. Половина траси до Борисполя щільно заставлена
фурами, частіше по дві в ряду. Вони перекрили, пробуксовуючи на ожеледиці
засипаній снігом, всі полоси. Через вузькі щілини в них, намагаються просунутись
сотні економ-класів і VIPів. Окремі «бєзпрєдєльщиків» їдуть по
зустрічній полосі. Якось не страшно. Незрозуміло, чому зовсім немає ДАІ. Зазвичай
вони стоять ритмічними кордонами із радарами і ловлять безпечних «лохів». На трасі
допомоги й годі очікувати. Це усі розуміють.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.