Післяспомини вчорашньої дискусії на TVI.

Впевнений, що глядачі-виборці залишились ще більш розгубленими і ображеними. Варто очікувати що на вибори вони не підуть. Бо влада зухвала, а опозиція чомусь безнадійна.

Не чують і не розуміють один-одного. Або глухі, або прийшли задля особистого успіху. Повне нерозуміння ситуації, взаємні звинувачення і образи, відсутність політичної толерантності, зверхність одного над іншим, невміння шукати компромісу і неготовність діяти спільно. Приречено йдуть за процесом, а не творять його. Але ж вони «еліта» !? Впевнений, що глядачі-виборці залишились ще більш розгубленими і ображеними. Варто очікувати що на вибори вони не підуть. Бо влада зухвала, а опозиція чомусь безнадійна. Феномен Навального не в його «фейсбучності». Він був лідером Болотної і усіх акцій протесту, чого й опинився у в’язниці. Він міг би перемогти Собяніна у другому турі бо розрив у 34 тис. голосів для 12 млн. Москви є менше мізерного. Він вперше за історію нового часу міг би потиснути офіційну московську владу, йдучи не з партійно-політичною програмою, а із чіткою громадянською платформою. Тому він привів на вибори своїх прихильників більше аніж Собянін. Не рахуючи пацієнтів лікарень, голосуючих удома за продпайок, зґвалтовану інтелігенцію яким чомусь завжди байдуже і страшно. Працював особисто як віл, з підтримкою величезної кількості волонтерів, які зібрали в еквіваленті майже 20 млн. гривень. Ніяких політтехнологів, креативників, піару, нав’язливих   телевізійних роликів і масових закидів газет із чорнухою. Месиджі прості, абсолютно зрозумілі для громадян оскільки це їхня позиція, сутність дискусії на кухні, в гаражах, на підмосковних дачах. Підвів Навального, взагалі-то, середній клас, який у Москві є ситим і успішним завдяки, у тому числі, і уряду і його програмам. Він не став поки що ризикувати, оскільки ще аполітичний. Отже, за Навальним стоять нові громадяни нової Москви. Їх важко зупинити і загнати назад у квартири, бо наступного разу Владімір Владіміровіч може отримати і не 47%, а значно менше. Тому то й вибори мера у Москві відбулися за участю засудженого Навального, коли Тимошенко вперто утримується у в’язниці поза консолідованим протестом Заходу. Бо ми живемо серед обивателів і міщан які хоча й мають безліч кволих  революційних думок, але не наважуються проявляти громадянські позиції. Чи є московська ситуація продовженням цивілізаційного вибуху після глобальної кризи 2008 р., чи це окрема тема? Думаю що це трансформація Арабської весни. В’ялі, налякані, компрадорські лідери вже нікому не потрібні. І щоб за них не голосувати, як у Москві, як раніше і в Севастополі,  виборці до виборчих дільниць не прийдуть. Зрозуміло, влада переможе. Вона завжди перемагає, якщо ми проти цього не заперечуємо. При цьому, не варто націоналіста Навального записувати у вороги України. Якщо він буде повторювати політику сучасної кремлівської еліти, яка не може  ніяк змиритися із глобальними перемінами і формуванням зовсім іншої, нової політичної історії де «груба» сила відступила перед «м’якою», то у нього «нуль» шансів на майбутнє. Навальний – це чесний урок для президента Путіна. На відміну від України він, здається, готовий його взяти, що може бути свідченням його власного  потенціалу, для особистої реформи. Думаю, що ми ще не знаємо ВВ. Правда, спочатку необхідно поставити «кому» у таємничому володарному вердикті Катерини ІІ для всіх часів імперії:  «казнить нельзя помиловать»: відправити Олексія Навального в Кіровське СІЗО чи залишити його занозою у нервозному тілі російської політики, думаючи про Ходорковського.