Торнадо по імені Юлія

Свободу Тимошенко не варто розглядати як особисту поразку Януковича. В 2004 році завдяки їй він став втричі сильнішим

Людська історія – це бінарна сполука досвіду і дурості. Вони й визначають діяння правлячих і революційних еліт, породжують і знищують соціальні рухи, формують і поширюють ідеї. Це і є глобальна цивілізаційна еволюція. Якби не глобальні природні катастрофи і фатальні акти безумства, то світ давно вже би жив у спільній  гармонії, насолоджуючись реальним Раєм – своєю зеленою планетою. Звичайно, якби не нарощував постійно примітивні способи споживання енергії, пробуджуючи приснулі войовничі закони природи.

Погодимося, що дурості більше. Може тому, що людина - єдина істота, яка значно більше користується емоціями, ніж інстинктом самозбереження.

Правляча партія України різко натисла на гальма євроінтеграції. Не вперше. Але надто сильно і несподівано. Закриті і містично втаємничені тривалі переговори глави держави з могутнім володарем Країни Північного Сонця дезорієнтували проукраїнські Західні еліти. Вони й так не були в більшості. А тепер опинилися ще й у психологічній пастці: попереду непоступлива стіна україноскептиків, позаду – світ без правил і цивілізованих традицій.

Українські виборці демонструють холоднокровний пофігізм. Вони ніяк не зреагували на загрозу зміни стратегічного курсу, закрившись у своїх квартирках економкласу, чекаючи жалюгідних пенсій і таких же зарплат. Може, винна опозиція, яка то пише примітивні листи-вимоги редактору львівської газети "Експрес", то вчить нас, як треба проводити уікенд з дітьми на байдарці, то нервово порушує свій нейтралітет тонкими панегіриками з  трибуни колись дійсно представницького органу українського народу.  

Ситуацію ускладнив бунт преторіанської гвардії президента. На чолі із старими донецькими. Хтось розбудив загіпнотизованого різким президентським євродемаршем російського "троянського коня" в партії влади. Спочатку він грізно топнув ногою на комісію Кокса-Квасневського, яка не співпрацювала із безпосереднім партійно-фракційним керівництвом, натякнувши, що вона є тільки "качкою в яблуках", а потім прем’єр-міністр і К° висловили сумніви щодо стратегічної можливості імплантуватись у глобальну систему західних ринків.

Цивілізаційний вибір природного європейського народу банально був підмінений віртуальним калькулятором. Попри це, Євроунія почула ціну "придбання" України – 160 мільярдів євро на п'ятнадцять років. Модернізації чи то економіки, чи то правлячої еліти. Зрозуміло, із відкриттям каси взаємодопомоги МВФ, списанням зовнішніх боргів і режимом фінансової дотації кандидата в члени ЄС. Не виключно, і гарантій щодо 2015 року. Прямих тез немає. Але подібна пропозиція легко читається. Може,вона пов’язана з ринковою формулою, яка глибоко вмонтована в сучасну українську модель демократії: великі гроші в обмін на Тимошенко?

Не смійтесь… В Європі заговорили, що відкриють ринки для українських товарів, від яких відмовиться МС, допоможуть з ГТС тощо.

Єврооптимісти до часу провалу місії Кокса-Квасневського вважали, що євроінтеграційний вибір правлячої еліти є особистим, трішки несподіваним бажанням і планом президента: краще бути рівним серед рівних, аніж могутнім губернатором Малоросії. Ну що ж, Кадиров же будує за рахунок бюджету РФ блискучу і процвітаючу Чечню. Ідеальне вирішення найбільш втратної і обтяжуючої розвиток проблеми внутрішньої війни, яку ніколи неможливо було виграти військовою стратегією.

Втрата України суттєво зменшить швидкість перезаснування Росії як другої після США глобальної імперії. Більше того, якщо кремлівські аналітики в найближчий час не знайдуть ефективного антидоту скепсису розвинутого світу, то амбіції нашої великої сусідки будуть послідовно морозитись новою хвилею чутливого холоду об’єднаного Заходу, закликом китайського керівництва "розмножуйтесь" і втратою ініціатив за ломберним столиком гри в новий світопорядок.

Президент, здається, це добре розуміє. Не виключно, що переговори тет-а-тет з його московським колегою і були в цьому напрямку. Все те ж, але гроші разом із рентонаповненими активами і без фатальної дами.  А можливо, й ні. Лідер України тиснув на лідера Росії, аби той не чинив опору євроінтеграції в обмін на жорстке лобіювання Кремля в Брюсселі?

Мусимо визнати, що після цих переговорів у відношеннях між двома країнами все почало змінюватись. У якусь незрозумілу, але наче позитивну для нас сторону. Нас критикують, але без істерики і якось ліниво, по окремих пунктах. Нафтогаз оголосив війну Газпрому і не збирався брати газ до кінця року. Але через два дні знову, дуже тихо і без скандалу, почав його закуповувати разом із Дмитром Фірташем, який ще й крупно у того ж  прокредитувався. Навколо нас затупцював у дивному танці деталей і дрібниць сам диявол.

Коли Захід зрозумів, що Україна не заплуталась у своїй кволій політичній дипломатії, не знітилась під жорстким тиском Росії, а керівництво держави не є жертвою змови преторіанців, він перестав сутужно ковтати повітря. З’явилися ознаки, що він розробляє і запускає в розвиток нового сценарію для України - план "Б".

Перше. ЄС дає можливість Україні власними силами виправити ситуацію. Аж до 28 листопада включно. Рішення про звільнення Тимошенко можна буде прийняти й у Вільнюсі. Якщо Віктор Федорович запропонує Брюсселю і керуючим Європою лідерам чіткий план і ясні гарантії по виконанню взятих на себе зобов’язань разом із меморандумом Фюле. Без цього Угода про Асоціацію і Зону вільної торгівлі підписана не буде. Це вже майже категорично.  

Українооптимісти намагались розпочати дискусію про можливість звільнення ув’язненої сумління і після Саміту. Так би мовити, до ратифікації Угоди парламентами єврокраїн. Особливо активна в цьому напрямку є дружня нам і контросійська одночасно польська політична еліта. Їй важливо також підтримати успіх Олександра Квасневського, який має всі шанси, якщо звільнить Тимошенко, стати одним із лідерів Євроунії в 2014 році. А він ще може стати другом Віктора Януковича!

     Якби не Меркель. Вона не забарилась поставити всі крапки над "і": ми не  бачимо поки що готовності України "сьогодні виконати умови, необхідні для підписання Угоди про Асоціацію з ЄС". Основна (читайте: єдина) – звільнення Юлії Володимирівни.

Можливо, це було й відповіддю на щирий оптимізм нашого посла в ЄС Олександра Чалого з його "абсолютною впевненістю", що Угода буде підписана, хоча із важкою "інтригою", бо "стратегічна домовленість між трьома ключовими гравцями, пані Меркель, паном Януковичем і пані Тимошенко стосовно підписання угоди досягнута". Якщо ні, то це для них "буде стратегічною поразкою". Не випадково він звертається до них так просто, без всяких титулів, як рівновідповідальних. Тимошенко за день-два до саміту напише листа до європейців з проханням підписати Угоду заради України і не брати до уваги її ув’язнення. Але довіра до президента на той час може сильно похитнутись…

 Друге. Несподівано тріснула, як яєчна шкарлупа, зовнішня лояльність до Віктора Федоровича американців. Хоча все й лежало на поверхні. Попри спроби лобістів Банкової зробити потужні фінансові ін’єкції в сенатський і держдеповський істеблішмент, вони вкололи їх в дерев’яний протез.

Сенат США ухвалив ультимативну і грізну резолюцію: негайно (до Вільнюського саміту) звільнити Юлію Тимошенко із в’язниці, опираючись на рішення Євросуду з прав людини і зробити рішення її питання однією із головних умов підписання Угоди з Євросоюзом. Захід об’єднався. Без дипломатичних консультацій і телефонних переговорів. На питанні Юлії Тимошенко,  жінки-політика із нетрадиційної країни третього світу, що втікає до Європи з тоталітарного комуністичного минулого, яке ще міцно тримає її в своїй гіпнотичній залежності.

Вашингтон показав, що цінностями не торгує, а тактика, яка була обрана стратегами президента в торзі Україною перед загрозою для всіх Росії, провалилась. Це поганий поліцейський. Добрий – все ще Брюссель. Він чекає, не звертаючи уваги на проблеми з поведінкою.  Можливо, з почуттями вини до блудного сина, якому готовий вибачити його вади і всіляке маніпулювання собою.

Третє. Президент донедавна блискуче грав партію. Євроінтеграція і Юля зробили його відомим усьому світу. Він показав силу Кремлю, заставив його відступити і вперше втратити ініціативу. Букмекери вже почали приймати ставки на фінал у Вільнюсі. Але проблема в тому, що його може й не бути. Попри м’яколіберальну позицію ЄС, яку російсько-українська політологічна школа вважає фатальною слабкістю. Справа в тому, що більша частина основних кредитоздатних гравців (ЄС і США) можуть вийти із-за карточного столу. Разом із останніми інвесторами. У Вільнюсі українського питання може  і не бути. Під прикриттям різноманітних дипломатичних увертюр і навіть за присутності української делегації на чолі із президентом.

З’явились ознаки можливості виникнення геополітичного збурення Україною. Адвокатом Юлі виступає об’єднаний світ, який керується римським, а не ще комуністично-радянським правом. У 2001 році її арешт породив тривалу політичну кризу, яка закінчилась помаранчевою революцією. Тоді Тимошенко ще не мала бренду світового опозиційного політика. Тим більше, який за свою політичну діяльність сидить вже майже 2 роки у в’язниці. Всі західні уряди, еліти, громадські рухи на її стороні.

В умовах, коли гра може припинитись, президенту потрібні швидкі, прозорі і відповідальні кроки щодо можливості її продовжити. Свободу Тимошенко не варто розглядати як його особисту поразку. В 2004 році завдяки їй він став втричі сильнішим. Політичні кризи, що викликають революції, як і торнадо, не мають єдиних і постійних причин виникнення. В будь-якому випадку об’єднує неподоланну природу і людську стихії різкий конфлікт протилежних цінностей – тепла і холоду, свободи і несвободи.

У президента надзвичайно складний вибір. Підписання Угоди про Асоціацію 28 листопада вимагає швидких дій і чітких рішень на тлі втрати довіри у Брюсселя і Вашингтона. Особливих персональних гарантій, виходячи із реальності, вони не дадуть, і вексель на дев’ятизначні суми виписувати не збираються. Треба затягнути паски і працювати, працювати, працювати… Разом із Заходом який найближчим часом неодмінно об’єднає свої ринки в один трансатлантичний. Вкупі із НАТО, ПРО і двома гармонізованими друкарськими валютними верстатами. Це глобальний і єдиний ринок, що дає можливості всьому людству мати справедливу долю у спільному прогресі. Перед нами престижний клуб демократів, для яких модернізовані цінності християнства є кодексом комфортного співіснування. Диктатури і диктатори тут апріорі неможливі і неприйнятні.

Росія будує інший, суто російський світ. На гострому суперництві за все, на системі інших, бодай би і дещо традиційних для нас, цінностей, на доктрині управління країною волею і задумами однієї людини. Можливо, навіть неймовірно талановитої. Але одна відмінність є ключовою: на Заході правлять народи, що наймають відкритими демократичними процедурами професійні еліти на нетривалу роботу, а в Росії та СНД невизначено правлять лідери разом із дозволеними олігархічними корпораціями, які одночасно є і власниками політичних правлячих партій і їхніх ідеологій. Вони найчастіше й наймають опозицію для демократичного фасаду політичних режимів диктатур.

Світоглядно розворот з Брюсселя в Москву зробити неможливо. Виходячи виключно із економічного інтересу, це цілком реальна стратегія для України. Бо Росія перепише угоду Юлії Тимошенко і Владіміра Путіна 2009 року з ціною не більше 260$ за тисячу метрів кубічних природного газу, збудує великий завод по збагаченню ядерного палива в Україні разом із модернізацією, а то й будівництвом нових АЕС, створить концерн по спільному виготовленню лінійки наших АНів, КРАЗів, тракторів. І ще багато чого.

Тільки біда в тому, що це знову буде новий Радянський Союз, шансів на який, як і на нову Палестину, немає. Захід за будь-яких обставин приречений бути лідером. Це його історична, і, якщо хочете, суто природна функція. Саме в Європі виникла сучасна людська цивілізація, яка забезпечила прогрес світу.

 Нам варто поспівчувати президенту. Він на рівних вів гру із Заходом. Та чи зможе він так зіграти з Москвою? Невідомо. Бо вона завжди грає тільки своїми картами і за своїми правилами.

 У Віктора Федоровича завжди було і залишається одне питання – Тимошенко. Здається, це єдина стратегія, яка послідовно реалізується. Випустити чи не випустити.  Знання граматики тут не допоможуть. Найкраще видати Указ і помилувати її, зачитавши його під бурхливі овації у Вільнюсі. Правда, це буде victoria його і Тимошенко. Одночасно. Але перемога президента може мати цілу низку очевидних бонусів. Тоді, як Юлі все треба починати заново, маючи тільки велике болото старих-нових "любих друзів".

Погодитись із Сенатом США і звільнити її на підставі рішення Євросуду в Страсбурзі від 30 квітня цього року. Президент продемонструє відданість верховенству права і готовність діяти за правилами ЄС. Але втратить ініціативу.

Підписати зміни до кримінального законодавства, надати Тимошенко канікули для тюремного лікування в Шаріте і перенести питання про її остаточне звільнення на час ратифікації Угоди євронаціональними парламентами. В 2014 році. Відмінна інтрига і можливість зберегти обличчя на деякий час усім сторонам у Вільнюсі. Особливо політичним елітам молодої Європи, яка настійливо лобіює українські інтереси в Брюсселі. Це гіпотетично може збільшити її квоти у керівництві Європарламенту і, таким чином, шанси й України. Але на заваді цього можуть стати преторіанці. Вони відчули свою силу, і за ними Москва. В багатьох із них там нерухомість, активи разом із сім’ями. Їм є що втрачати.

Младореформатори чекають провалу, аби "взяти" Уряд. У них є час на будь-який глобальний проект. У світі, що постійно змінюється. Маршальський жезл вже давно стирчить із їхніх солдатських ранців. Група євроінтеграторів біля президента не змогла забезпечити йому прямі переговори із першими особами Заходу і випрацювати гарантії 2015 року. І не тільки. Втративши декілька своїх ключових гравців, вони діють вкрай обережно, поступово переключаючись на підтримку одного із опозиційних кандидатів у президенти. З метою певного правонаступництва і тих же гарантій.

Лічильник включено. Ви вже чуєте його мірний ритм? Вільнюс стає схожим на наш футбол із збірною Франції. Вдома нам вдалося ледве заштовхати за воротарську лінію два м’яча. Радості не було меж. У Парижі ми отримали важке розчарування. Нас знову не буде на чемпіонаті світу з футболу. Хоча задоволення від бразильського карнавалу феромонами здатен відновити нам, хоча би частково, оптимізм.

Якщо ми програємо Вільнюс, зіткнення між цивілізаційними і економіко-прагматичним курсами може народити торнадо. Ім’я йому буде Юлія. Навіть, якщо Україна натисне на паузу в приєднанні чи то до ЄС, чи то до МС. Відновити довіру у Заходу нинішній правлячій еліті буде вже неможливо. Європарламент прийме вимогливу, жорстку, ультимативну резолюцію…

Не будемо випереджати події. Хоча це тільки гра людського розуму. 

Для "Обозревателя"