Роздуми про те, що являє собою універсалізм прав людини і як він проявляється
Універсалізм прав людини – це один з
найвагоміших аргументів, на якому
акцентують увагу учасники міжнародного процесу при вирішенні конфліктів.
Політичні репресії, терор, дискримінація здійснені владою конкретної держави
проти свого населення або інтервенція та ведення військових операцій проти
інших з безпосереднім недотриманням принципів міжнародного права, формує
мотиваційний діалог, участь в якому прагнуть взяти участь ті, хто мають
найбільший вплив і продукують власну тверду позицію, з якою повинні рахуватись.
Проблема в тому, що таких позицій кілька і всі різні, а предмет універсалізму
прав людини не входить у порядок денний, тому що роль першої скрипки відіграють
інтереси. Звідси інститут міжнародного права є швидше не інструментом врегулювання
конфліктів і зведення до еталонного універсалізму, а інструментом штучної
легітимації під якою варто розуміти досягнення поставлених цілей. Чим це можна
пояснити?
По-перше, зведення до універсалізму прав людини вигідне
для тих акторів, які виступають арбітрами та основними апологетами. По-друге,
міжнародні організації не здатні вести правильну риторику, тому не виконують покладеної
на них функції незалежного спостерігача з дотриманням прав людини та принципів
міжнародного права. По-третє, спрацьовує дилема: що кожен суб’єкт міжнародного права є
учасником міжнародних відносин, але не кожен учасник міжнародних відносин є суб’єктом міжнародного
права. Звідси, виникає питання: як діяти по відношенню до тих акторів, які не
визнають принципів міжнародного права, не підписувались під угодами, що їх
визначають, але порушують права людини. Наприклад, африканська країна Еритрея,
яка за своєю суттю є диктатурою, де постійно порушуються права людини. Однак,
ніяких заходів чи мір по відношенню до влади Еритреї з боку ООН чи інших
міжнародних учасників не приймається, тому що, нікому не цікава така маленька
країна, око «Мордора» спрямоване на близькосхідний регіон, стратегічно важливий
і багатий на чорне золото. Наступне, універсалізм прав людини набуває
політичного контексту і аж ніяк нормативно-правового. Наприклад, поява в
Україні політв’язнів, аргументується міжнародною спільнотою, як політично
вмотивовані дії, а не дії, що відповідають нормам права. Тим не менш,
формулювання чіткої резолюції зі сторони ЄС чи США так і залишається на порядку
денному.
Загалом, якщо під акторами міжнародних відносин
( держави, міжнародні організації, неурядові організації і т.д.) уявно розуміти
людей, то виходить наступне: актори, які є лише учасниками міжнародних
відносин, володіють виключно правами людини, а актори, які є суб’єктами
міжнародного права, окрім прав людини, є носіями прав громадянина, від яких
вимагають відповідальності і виконання обов’язків через інститут міжнародного
права. Міжнародні організації, які виступають у ролі держави у даній уявній
моделі, не спроможні врегулювати кейси, що пов’язані з дотриманням та захисту
прав людини, а особливо прав громадянина і використовують примус, через
політичні, економічні санкції, мотивуючи це з точки зору важливості дотримання
універсалізму прав.
Отже, ключова теза: універсалізм прав людини
стає інструментом легітимації і міжнародного визнання для ведення війни проти
порушника, проблема в тому, що порушників обирають за власними критеріями, а не
за нормами міжнародного права, і швидше ними стають саме учасники, які
володіють правами громадянина.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.