Проблеми України та шляхи її вирішення

Позбавлення статусу "swing state" - дилема для української влади

   В сучасних умовах глобалізації, коли інтеграційні процеси набувають все більшого характеру, для кожного актора міжнародних відносин є актуальне питання проведення успішної зовнішньої політики, яка більше визначає внутрішню і впливає на її реалізацію, із врахуванням національних інтересів країни: захист державного суверенітету, економічний розвиток, національна безпека і оборона.                                                                                                 Ця глобальна проблема актуальна сьогодні і для України, адже перед політичною елітою поставлена дилема: асоційоване членство з ЄС і створення зони вільної торгівлі, що є першим етапом європейської інтеграції або підписання договору, який вже підписаний, але не ратифікований ВРУ, з країнами членами СНД про створення зони вільної торгівлі. В будь-якому випадку часткове делегування державного суверенітету, але можливість реалізації інших національних інтересів на практиці.                                              Можливий і третій варіант – це відмовитись від інтеграційних процесів і діяти на міжнародній арені, займаючи нейтральну позицію. Однак, якщо дивитись  з точки зору політичного реалізму, що кожен актор захищає себе власними силами, потенціал української держави є яскравим прикладом неспроможності, а також постійного зовнішнього тиску зі сторони Російської Федерації. Окрім цього, досить часто міжнародне право стає інструментом для домінуючих акторів по відношенню до  слабких учасників міжнародної системи і забезпечує лише задоволення їхніх інтересів, Тому, на мою думку, потрібно відмовитись від непослідовної багатовекторної зовнішньої політики, і визначити цільовий вектор – співпраця та партнерство з ЄС, позбутися статусу “swing state”.                                                                    Саме вирішення цієї глобальної проблеми, пов’язаної з визначенням зовнішньополітичного курсу, стане точкою опори для розв’язання інших проблем, особливо, що стосуються вже безпосередньо внутрішньої політики. Інтеграцію до ЄС потрібно розуміти не лише як економічну, а також і політичну. Щоб стати членом ЄС Україна повинна відповідати визначеним критеріям, наприклад: стабільність інститутів, верховенство закон, демократичний режим, захист прав меншин, існування ринкової економіки, наявність конкуренції та конкурентоспроможності на ринку Європи та ін.                                                                                              Звичайно, визначити скільки триватиме інтеграційний процес важко, оскільки все залежатиме від того як відбувається співпраця і які методи використовуються.Проте, методи, які використовує ЄС, а саме: гармонізація (з одного боку збереження важелів контролю держави за економічними процесами, а з іншого потребує адаптації національного законодавства до спільно вироблених нормативно-правових принципів), координація (добровільне узгодження тих чи інших сфер економічної політики) та уніфікація (здійснення на вищих рівнях економічної інтеграції), які характеризують економічну інтеграцію, сприятимуть позитивним змінам, але наголошую за умови врахування специфіки економіки України, адже існує загроза повторити гіркий досвід країн-членів ЄС (наприклад Румунія, яка стала ринком збуту). На цьому етапі повинна бути присутня політична свідомість влади і узгодженість економічної політики з врахуванням інтересів не тільки ЄС, а й власних. Факт про те, що нерівномірний розподіл ресурсів в ЄС (країни, що перебувають не периферіях отримують лише  30%, тому не дивно, що Польща найбільше сприяє вступу Україні) потрібно враховувати і чітко усвідомлювати, оцінювати  ситуацію з обох сторін позитивної і негативної.                                                                             Політична інтеграція або європеїзація, що передбачає собою конструювання, поширення та інституалізацію формальних і неформальних правил, процедур, спільних переконань та норм, що є спільними для ЄС і інкорпоруються на локальний рівень, позитивно вплине на інституційну структуру політичної системи України, внаслідок чого будуть вирішенні наступні проблеми: проблема домінування неформальних інститутів над формальними (прописані у Конституції України чіткі правила гри), проблема незбалансованості системи стримувань і противаг (надання взаємно обмежуючих повноважень гілкам влади, незалежність судової гілки), проблема відсутності концепції етнополітики по відношенню до етнічних меншин (визначення статусу кримських татар, русинів, росіян, які є найбільшими етнічними групами, що проживають на території України), що сприятиме демократизації політичного режиму в Україні.                       Звичайно, потрібно враховувати ситуацію в якій зараз опинився ЄС, що може призвести до гальмування інтеграційного процесу не тільки з Україною, а й з іншими потенційними членами, враховувати, що навіть процес прийняття рішень в ЄС задовольняє інтереси не всіх членів, а переважно тих, які мають найбільший впливу у Єврозоні (Німеччина, Франція), однак зараз важливо не те, яке місце займе Україна в ЄС, а саме як буде відбуватись інтеграційний процес і його вплив на внутрішню політику нашої держави.                                                                                                   Другий варіант, а саме створення зони вільної торгівлі з країнами СНД, призведе ще до більшого впливу Російської Федерації на Україну, і як наслідок задоволення геополітичних інтересів – приєднання України як “сировинного придатку”.                                                                                       Саме тому, навіть враховуючи можливі недоліки інтеграції в ЄС, я надаю перевагу саме асоційованому членству та створення зони вільної торгівлі з  ЄС, оскільки ратифікація договору про зону вільної торгівлі з країнами СНД в кращому випадку, призведе до того, що Росія залишиться лише фактором нестабільності в Україні, а в гіршому випадку – повна втрата державного суверенітету, а отже під питанням взагалі існування такої країни як Україна в майбутньому.