живіть щасливо

після розмови із подружжям, яким на двох 140, інакше дивишся на життя

Щойно повернулась з інтерв'ю. Дали завдання - написати про жінку-медика. Прийшла до неї, а вона розгубилась: я не працюю 16 років, у мене зовсім інше життя. Прочитала свої вірші, непогані, до речі, показала малюнки тушшю, вишивки, напоїла чаєм з медом. Повела у двір, до трояндових кущів. Розповіла, як жила, виховувала разом із чоловіком дітей...
Жінці 71 рік. Весела, життєрадісна. Красива. Має внуків і навіть правнука. Я подумала: ось так потрібно старіти. Без істерик, пластичних операцій та іпохондрії. Хвороби? Вони у неї є. Проблеми? Думаю, теж. Пенсія-то всього 900 гривень. А яка ж вона молодчина. Її чоловік, поки дружина шукала старі фотографії, метушилась, прочитав маленьку лекцію про те, яке вино і яку горілку краще пити і як лікувати цукровий діабет.
Ніколи більше не буду скаржитись на нову зморшку,  малу зарплату, взагалі ні на що. Життя єдине. У всіх однаково тяжке. Та всі по-різному ставляться до нього... :)