Усі жанри добрі, крім нудного

Дуже скоро «Артист» завершить тріумфальну ходу світом, зібравши повні кишені «Оскарів».

Мішель Хазанавічус, ймовірно, відкинеться в розпусно дорогому кріслі, запхне до рота сигару й розмірковуватиме, яким чином підкорити світ у наступному своєму фільмі. Сьогодні він має повне право втішатись славою й мріяти про світле майбуття.

Усім сподобався «Артист». Кінокритики мало не зламали одне одному ребра, поспішаючи заспівати дифірамби фільму Хазанавічуса. Глядачі табунами стоять перед кінотеатрами, щоб наступного ранку розповісти колегам «на який класний фільм вони ходили». Не встиг «Артист» вийти на екрани, як його розібрали на дрібні шматочки, поколупались у кожній детальці, знайшли в ньому підтекст, «глибокий задум», «послання режисера», «іскру Божу» й решту всього геніального. Успіх «Артиста» за одну ніч перетворив Хазанавічуса з прохідного європейського режисера на зірку міжнародного масштабу, а на обличчі виконавця головної ролі – майже  сорокарічного Дюжардена – вмить проявились риси голлівудських зірок початку минулого століття.

Воно й недивно: Бред Пітт потріпався й зносився, Джонні Депп набрав зайвої ваги, а Джордж Клуні викликає шалений захват хіба в пенсіонерів. Голлівуд потребує свіжого м’яса – не лише для фільмів, а й для обкладинок журналів. Нові обличчя європейських акторів вдало доповнюють американські блокбастери, й артхаусні артисти зі Старого Світу перетворюються на «родзинку» витворів Содеберґа чи Кроу. Пенелопа Крус і Антоніо Бандерас, улюбленці знаного іспанського режисера Альмадовара, також потрапили в Голлівуд з мистецьких стрічок. «Горобчик» Маріон Котіяр після тріумфальної ходи кінотеатром «Кодак» не гидується другорядних ролей у мейнстрімовому кіно. То для цього зараз перед Дюжарденом стеляться всі пальмові гілки – щоб він доєднався до струнких шеренг європейської діаспори в США? Гадаю, кожен, хто перегляне «Артиста», визнає його непересічні акторські здібності, значною мірою варті здобутих нагород. Але, трясця, не потрібно робити з мухи слона: якщо в кадрі артист, який не боїться зморшок на лобі, скуйовдженого чуба або спітнілого від танцю одягу, це ще не означає, що перед нами – геній. Чим ніч темніша, тим яскравіші зорі, й перед нами просто хороший актор. Дуже томфордівський Дюжарден швидко стане обличчям косметичних брендів і зніматиметься в старих-добрих ЗD-бойовиках і романтичних комедіях. Отож передові жіночки (і деякі чоловіки) усієї планети тепер мрійливо зітхають про Жана Дюжардена – цього середнього арифметичного між зовнішністю й талантом Кері Ґранта та Кларка Ґейбла. Зірка народилась!

Гаразд, не любити «Артиста» зараз не модно. Сварити його не можна, власне, нема до чого прискіпатись – добротне кіно, чого там. Добротне, водночас приземлене й комерційне. Майстер напівтрешу Хазанавічус спершу потренувався на фільмах про суперагента 117, перш ніж створив непогану стрічку в стилі німого голлівудського кінематографу. Немов на догоду американському глядачеві й критикам: їхні серця й душі тішать алюзії на ранні голлівудські стрічки. Причому публіці не обов’язково розумітись на німому кіно, щоб дивитись цей фільм – тоді як, скажімо, остання стрічка Вуді Аллена «Північ у Парижі» потребує доволі серйозної підготовки глядача. «Артист» дає широким масам нагоду відчути себе інтелектуалами, не будучи банальною романтичною комедією, а інтелектуалам – відпочити від засилля гіпертрофованих збочень у естетських фільмах. Однак ця стрічка не змінить обличчя сучасного кінематографу, адже не створює нічого нового: вона – неначе жіночий жакет з широкими плечима – повертається в моду лише на один сезон, має трохи смішний вигляд і не годиться для того, щоб передавати його внукам.