Хроніка / The Chronicle (2012): Історія про зло, або спробуй свої сили

Так у світі повелося, що бідоласі Ендрю не щастило. Ніби й життєрадісний хлопчина, однак під час довгої перерви на самоті жував сандвічі на трибунах шкільного стадіону.

Немов і добрий юнак, та повсякчас потерпав від важкої руки батька-пияки, поки мати була прикута до ліжка. Та й у особистому, замість ніжності від червоноволосої дилдочки йому перепадало від сусідських гопників. Жодних досягнень у навчанні чи в шкільному житті. Ніде правди сховати: Ендрю – звичайнісінький собі невдаха, якого жаліє навіть власний двоюрідний брат.

Але небораці нарешті вдалось заощадити на обідах, аби купити відеокамеру. Він майже щасливий – ось вона, омріяна крапля уваги шкільної спільноти: дівчата з команди підтримки проганяють його зі своїх тренувань, пацани на вечірці дають по пиці – чим не благодать?

Саме завдяки камері в житті цього тривіального шпінгалета стається неймовірна подія: двоюрідний братуньо з другом кличуть зняти випадково знайдений ними химерний отвір у землі. Позаземний об’єкт всередині наділяє хлопців суперсилою – відтепер будні простих сіетлських підлітків змінюються безповоротно.

Молодий та незнаний режисер Джошуа Транк і сам, ймовірно, почувався суперменом, коли брався знімати свій перший повнометражний фільм з не промовистою назвою «Хроніка». Перед ним постало нерозв’язне завдання: зліпити фантастичне мок’юментарі, яке було б водночас добротним, зовсім недорогим і не цілком мейнстрімовим. Визнаймо: завдання складне. У головних ролях: юні непопулярні (поки) таланти. В фільмі ви не побачите жодного проблиску голлівудського сяйва слави – зірок у ньому просто немає. Від цього, проте, стрічка не стає менш виразною, та навіть набуває доречної для псевдо-документалістики приземленості: школярі з «Хроніки» – такі собі звичні ютубівські хлопці й дівчата, до справжніх акторів подібні дуже віддалено.

Тим цікавішою видається спроба творців фільму пояснити дії пересічних старшокласників, які отримали в дар надзвичайну силу. Глядач не встигає перебирати в думці супергероїв, спостерігаючи за намаганнями хлопців якось застосувати свої неймовірні здібності. Та головні герої «Хроніки» не протистоять кривді, не асистують поліцейським чи пожежникам і не займаються порятунком людства – вони граються, немов діти, неначе дурники. Біда в тому, що ці дурненькі дітки не наївні борці за справедливість, а знайомі з усіма щонайреалістичнішими сторонами життя юнаки: Стів занурився в політику й «серйозні стосунки», Метт загубився серед філософських шкіл і незроблених уроків, а Ендрю, наш славний головний герой, переживає екзистенційну кризу й перманентну депресію. І якщо спершу блакитноокий Ендрю викликає співчуття – він бореться зі злигоднями за допомогою нібито доброго серця, то здобута суперсила відкриває темний бік хлопця, й він перетворюється на такого собі Енакіна Скайуокера випуску 2012 року. Це ще не втілення вселенського зла, але дуже до нього близько.

Проте дещо незграбним і поверховим виглядає силкування  режисера виправдати переродження Ендрю. Мовляв, домашнє насильство, проблеми в школі, купа комплексів – підстави до невичерпної ненависті до цілого світу. Відтак за звичні митарства підліткового віку в «Хроніці» розплачується вся безсила громада.

Незважаючи на доволі заїжджену супергеройську тему, режисер пропонує до уваги глядача оригінальне трактування молодіжного кіно. Насичені дією зовнішні конфлікти слугують лише доповненням до психологічної кризи, яку переживають герої. Тож «Хроніка» – це не розповідь про світлі юні душі, а наближена до жорстокої історія про безмежне зло, що криється в попри все кволій людинці. Ця вдячна тема розкривається на тлі краху альтруїстичних цінностей і моралі серед сучасної молоді, тож у підсумку маємо доволі повчальне кіно з натяком на філософію.