Чарівна лярва Аладіна

«Зараз диктаторів переслідують, мовляв, ми якісь поганці...»

«Зараз диктаторів переслідують, мовляв, ми якісь поганці. Наприклад, президент Сирії Башар Гафез аль-Асад: ну влаштував крихітний такий геноцидик – і все, всі проти нього ополчились…»

– Адмірал-генерал Аладін, правитель Республіки Вадія

Шановні члени Національної ради з питань телебачення та радіомовлення!

Чи довго ще терпіти таке знущання над суспільною мораллю? Скільки ще часу нехтуватиме Саша Барон Коен правилами людської етики?

Його остання повнометражна стрічка нібито комедійного жанру – «Диктатор» – розпочинається з глузливої «присвяти» великому лідерові – Юрієві Ірсеновичу Кіму. Хіба ж дозволено котромусь представникові гнилого капіталістичного суспільства піднімати на глум добрі спогади народу про вірного і люблячого правителя Корейської Народно-Демократичної Республіки? Великий керманич полишив цей бездуховний світ внаслідок фізичної та психічної перевтоми, працюючи на благо народу, а тепер котрийсь невірний збиткується з його доброго імені, сміючи згадувати його всує?

Однак цей молодик з циганським прізвищем не обмежився самою «присвятою»: головним об’єктом для його знущань став досі оплакуваний зажуреним лівійським людом братський вождь Муаммар Мухаммад абдас-Салам абу-Маньяр аль-Каддафі, що поклав свою голову в невпинній боротьбі проти буржуазного поневолення Африки. Саша Барон Коен з неприхованою в’їдливістю обрав за основу цю велику постать, прагнучи погрітись у променях його вічної слави. Хіба доречний сарказм, коли йдеться про зізнання Муаммара Каддафі в тім, що він іноді самотньо плакав ночами? Якщо цей пустельний Байрон відчував потяг до прекрасного, хіба ж це привід глузувати? У лідера був винятковий естетичний смак. Не дали би негідниці на зразок Мерайї Кері, Бейонсе Новлз та Неллі Фуртадо приватних концертів для великого керманича, то в приступі свого нікчемного каяття би не пожертвували здобуті таким чином гонорари на благодійність. То хіба не до добрих справ спричиняв Каддафі, який у стрічці Коена зветься Аладіном? Наші серця плачуть разом з лівійським народом і з усіма чарівними незайманими дівчатами, що коли-небудь стояли на сторожі життя видатного батька Лівії…

Просимо вас звернути особливу увагу на те, що в фільмі з несправедливою в будь-якому розумінні назвою «Диктатор» режисера Ларрі Чарльза відчувається присмак хітової, однак безглуздої стрічки кінця 80-их років – «Поїздки в Америку» режисера Джона Лендіса. Як посмів Чарльз слідом за Лендісом робити неправедні припущення щодо того, що великі лідери Африки не спроможні знайти свою долю з-поміж землячок? Сама лише думка про те, що мусульманин одружиться з юдейкою, гнітить душі всіх віруючих цього світу.

Справедливе око, однак, помітить, що в «Диктаторі» нищівної критики зазнає також наскрізь прогнила капіталістична система західного світу: починаючи з зацитовування зверхніх закликів її лідерів до перевороту в Африці, й закінчуючи псевдо-гуманними цінностями, осередком яких є крамниця героїні Анни Феріс. Пересічні боягузи-американці, які бояться називати речі своїми іменами і не відрізняють іврит від арабської; їхня підозріливість та втручання в чужі справи замість переймання власними жировими складками й вихованням дітей – як би не було прикро це визнавати, демонстрація кризи сучасного західного соціуму в «Диктаторі» варта похвали. Зауважте: саме представник неєвропейської цивілізації, так званий «тиран» наводить лад у крамниці – і кого обходить, якими засобами він цього досягає? Навіть він, виходець з Чорного континенту, розуміє, що жінка мусить про себе дбати: голити під пахвами, мати великі груди, довге розкішне волосся – бо на що ж вона ще здатна, окрім як тішити чоловіка й народжувати йому синів? До чого ж призвели «славетна» західна цивілізація і фемінізм: жінки ходять, наче мавпочки.

Однаково, нас надзвичайно бентежить вихід цього деструктивного фільму на великі екрани в квітучих українських містах. Навіть викривальне перерахування Аладіном численних «гріхів» американських панівних кіл не здатне врівноважити ті прикрі почуття, які, без сумніву, виникнуть в душах лівійців  і північно-корейців – наших братніх народів. Для багатьох наших з вами співвітчизників ознакою достатку та значущості власних досягнень давно є золота сантехніка в вбиральні, тож не варто похитувати їхні уявлення про правдиві цінності – демократія не замінить задоволення від дорогих килимів на стінах, важких блискучих гардин  та опудал левів у персональному палаці. Цілком покладаємось на ваше розуміння і просимо вжити термінових заходів, щоб не допустити поширення західної пропаганди.