З виборів все тільки починається

Сьогодні зранку я пішов на виборчу дільницю і намалював два кола у двох квадратах відповідно до своєї політичної позиції. А тепер маю трохи часу, щоб розповісти вам притчу про вибори і про досконалий початок.

Жила-була на світі великодушна добродійка Марія Михайлівна. Якось вона проголосувала за незалежність України, бо всі тоді голосували за незалежність України. Потім вона повернулася додому і стала читати журнал з гороскопами та пророкуваннями про кінець світу. Вона тяжко працює за копійки, з родиною дивиться телевізор вечорами та досі виписує цей журнал, щоб посміятися над дурними страшилками. Її життя не змінилося.

Жив-був на світі ще й великодушний добродій Петро Дмитрович. Якось він проголосував за людину, ​яка обіцяла посадити бандитів у тюрми, бо всі вирішили бути сміливими і чесними і він теж вирішив бути сміливим і чесним. Пішов, проголосував і потім ще кілька днів жив на Майдані в наметі, щоб захистити свій вибір.

Після інаугурації нового президента Петро Дмитрович повернувся до роботи, а він був завучем школи, викликав до себе голову шкільного парламенту і дві години натякав, що потрібна ініціатива знизу про запровадження шкільної форми, щоденного підняття флагу і трансляції гімну України по шкільній радіомережі. Ініціатива з'явилася, через два місяці школа отримала диплом міського голови «за винятковий приклад патріотизму», а на третій по телебаченню показали арешт наркодилера, одягнутого в знамениту шкільну форму, і всі нововведення самі собою тихо згорнулися.

В кожному класі цієї школи утворювалися банди, бо всі педагоги турбувалися передусім про дисципліну і не турбувалися про те, щоб допомогти новоселам землі знайти якийсь індивідуальний сенс життя та започаткувати власний бізнес, а банди, принаймні, давали малечі відчуття «належності до чогось більшого». В житті Петра Дмитровича нічого не змінилося, він розчарувався у демократії, але продовжував виконувати свій обов'язок перед суспільством - самовіддано вирощував грамотних бандитів і бандиток, які, принаймні, знали напам'ять слова гімну України, а відмінники ще й таблицю множення до «6х6» («7х7» - це було вже занадто складно).

Ще жив на світі великодушний добродій Віктор Мирославович. Всі хотіли порядку, і він хотів порядку, тому й проголосував за дуже стабільну владу. Потім пішов додому, напився за здоров'я стабільної влади, а потім щодня ще випивав за її здоров'я і казав всім, що ця влада від Бога. В житті Віктора Мирославовича також нічого не змінилося, крім, хіба що, прогресуючого цирозу печінки та епізодичних мутацій тематики балаканини у колі друзів-собутильників.

І жила-була на світі великодушна добродійка Оксана Олексіївна. Якось вона прокинулася у день виборів та зрозуміла, що її обрав Бог, аби вона змінила світ на краще.

Вона пішла голосувати аж з самого ранку. Виборча дільниця ще була закрита, біля дверей чатував міліціонер. З нею відкриття дільниці чекав серйозний громадянин в чорному плащі. Представився: прокурор району, прийшов голосувати. «Я не пам'ятаю, щоб вас обирала» - сказала йому Оксана. «Прокурорів взагалі не обирають» - буркнув він. «Дуже погано! Якщо закон не працює на мене, тоді на кого?» - спитала вона. Прокурор почав запевняти, що він забезпечує правопорядок в інтересах держави. Тут дільниця відкрилася. Вона проголосувала за відомого в районі громадського діяча, який обіцяв навести порядок в країні і похвалявся, що за рік його громадська організація домоглася закриття двох сотень незаконно встановлених торгівельних кіосків.

Потім вона подумала, що проголосувати мало. Хіба можна розраховувати на політиків? Оксана сама почала планувати своє майбутнє на кілька років вперед. Вона вирішила вирощувати і продавати квіти. Прочитала в інтернеті купу текстів про ботаніку та бізнес, завела базу контактів постачальників та покупців. Через рік у неї була теплиця, через два - підприємство, через три - мережа кіосків по всьому району. Заходили братки з претензіями, що її кіоски незаконні, бо так вирішила їхня «громадська рада». Оксана послала їх у далеку подорож за мудрістю та самовдосконаленням, а через півроку прокурор прислав їй відмову у порушенні кримінальної справи проти братків, один з яких виявився помічником народного депутата, за якого вона проголосувала.

Цей урок спонукав її зацікавитись політикою та завести знайомства серед політиків. Скоро вона вже саджала квітники біля урядових будівель, потім успішно презентувала власну екологічну програму в обласній адміністрації і зрештою сама стала депутатом​. Її головний конкурент годував виборців простроченими консервами, а вона облаштувала простенькі квітники на дворі трьохсот п'ятидесяти житлових будинків. Були ще дрібніші кандидати, що називали її та її опонента корупціонерами: третину з цих шибайголів найняв її опонент, третину - найняла вона, для балансу; решта прибігли самі, бо все життя тільки й займалися критикою з приводу чи без приводу, бо їм лестила увага людей до будь-якої критики. Одним із критично налаштованих кандидатів, який несамовито топтав її квітники, поки його за це не побили місцеві екологи, був той самий помічник депутата, який розповідав їй від імені громадськості про незаконність її кіосків. Виборці, до речі, виявилися не дурними і проголосували за добрі справи, а не за наклепників. До того ж квіточки народу більше сподобалися, аніж гірка тушонка.

Скоро Оксана Олексіївна отримає свій мандат і подасть законопроект про виборність прокурорів. Ще вона має намір «припинити тотальне лицемірство», вимагаючи офіційного дозволу для політиків займатися бізнесом. Бо вона - господар в своїй країні. І хоче, щоб решта громадян також могли відчути себе господарями України, обраними Богом, щоб змінити нашу державу на краще...

...Ми, віруючі в найвищу цінність людини, знаємо від Бога, що кожна людина має священний обов'язок бути творцем свого щастя і самостійно намалювати шлях до істини на чистому аркуші без меж, яким є всесвіт (Дос. 27, Симв. 46, Бож. 32).

Наша доля залежить від нас. Не один раз на кілька років, а щомиті ми обираємо своє майбутнє, виявляючи або не виявляючи добру волю. 

Вибори - одна з таких миттєвостей, з яких все починається. Це нагода не тільки особисто дати правильний наказ суспільству на аркуші паперу. Це, перш за все, нагода всерйоз замислитись, використати божественний дар розуму і самостійно змінити своє життя на краще добрими думками та добрими ділами.