Втеча Діда Мороза

Одного похмурого дня в кінці року дільничний інспектор міліції Степан Дідух смалив цигарку «Марльборо» у пустому, темному шкільному вестибюлі. Він був злий. Коли надійшов виклик по телефону 102 – «вкрадено гроші батьківського комітету!» – начальник райвідділку наказав розібратися без скандалів, бо школа козирна. Півгодини дільничний мерз надворі, обмінюючись короткими репліками з вахтером: 

– Коли впустиш?!

– Зачекайте директора. 

– Коли буде директор?

– Скоро!

Кілька разів телефонував начальник. Дідух докладав обстановку. За наказом начальства напосідав на вахтера. Діалог повторювався з мінімальними варіаціями. Нарешті приїхав директор і зажадав зупинити розслідування, доки він сам не поспілкується з батьками...

Мобілка знову затремтіла, співаючи марш з «Поліцейської академії».

– Докладаю: директор все ще спілкується з батьками,– не вітаючись, гаркнув дільничний.

– Дідух! Ти знаєш, що я хочу почути: відібрано відмову від заяви про злочин або виявлено відсутність події злочину для закриття кримінального провадження! Виконуй!

– Буде зроблено.

Начальник кинув слухавку, а дільничний з маскою люті на обличчі пішов до актової зали. Тайм-ауту настав кінець.

Школа дійсно була козирна. Її актовій залі міг би позаздрити будь-який кінотеатр. Дідуху захотілося, м’яко ступаючи по ворсистій підлозі, знайти собі місце серед рядів м’яких синіх крісел, вмоститися, дочекатися темряви, коли покажуть перші титри – потайки вікрити пляшку пива, кинути в рота повну жменю солоного попкорну та дивитися улюблений бойовик. Але зала була пустою, замість екрану висів банер: «Ми пишаємося своєю школою!». Шум занепокоєних батьків у перших рядах остаточно повернув міліціянта до реальності.

Учасники зібрання мало не кричали: «Поверніть наші гроші!», «Ви хочете вкрасти у дітей свято!» і тому подібне. Директор з червоним обличчям безсило махав рукою, вимагаючи порядку.

– От наш Дід Мороз! Як бачите, нікуди він не втікав! – пояснював директор. Біля нього стояв «руки в боки» м’язистий молодик у спортивній формі.

Дідух підійшов ближче.

– А де Снігурка? – сварливим голосом поцікавилася бабка з третього ряду,– У блозі шкільного пліткаря ясно сказано: «Дід Мороз та Снігуронька хочуть втекти». Пред’явіть нам Снігуроньку!

Дід Мороз пояснив:

– Світлана Павлівна обирає ялинки. На сцені буде три ялинки, як ви знаєте.

– І все це за наші кошти! – аж підскочив з першого ряду інтелігент в окулярах,– Хоча всі батьки категорично проти язичницького звичаю зустрічати Різдво Христове з ялинкою!

– Ти за себе кажи, синку,– заперечила бабуся,– Наше сонечко любить святкувати новий рік з ялинкою.

– Дійсно, при всій повазі, це питання вже вирішено. Як всі знають, шкільна рада провела опитування серед учнів. Дехто називав це виборами Діда Мороза,– здавалося, директор опанував ситуацію, бо йому таки вдалося витиснути з аудиторії кілька посмішок,– Балотувалися власне Дід Мороз – наш вчитель фізкультури, Святий Миколай – наш шановний журналіст єпархіального вісника, якого дуже непокоїть екологічна катастрофа із незаконною вирубкою ялинок, і Санта Клаус – вчитель англійської мови. З відривом у сорок три голоси переміг Дід Мороз, на друге місце вийшов Святий Миколай, який пообіцяв роздавати подарунки на Різдво, тобто, за тиждень раніше від двох інших претендентів...

– Не перетворюйте збори на фарс! – вигукнув хтось із залу.

– Дійсно, не треба перетворювати збори на фарс. Як ви бачите, Дід Мороз нікуди не зникав, а той анонімний блог дуже схожий на дитячі жарти.

– Пане директоре, я можу йти? – спитав вчитель фізкультури,– Маю ще відвантажити з машини дитячі подарунки та з’їздити за ялинками.

Директор захитав головою, шепнув вчителю сісти і дочекатися кінця зборів. Тим часом активна бабуся знову взяла слово:

– Отже, ви, пане директоре, вже купили подарунки і готуєтесь купити ялинку. А наші претензії до вас стосуються, як каже молодь, непрозорості цих оборудок. Плітки в інтернеті про втечу Діда Мороза – то пусте, відгомін настрою у наших родинах. Ми занепокоєні. Ми підозрюємо, що ви наживаєтесь на нас, бо виявилося, що організацією свята займається комерційна структура. І, до речі, в блозі шкільного пліткаря сказано, що ви засновник цієї фірми.

– Пані... не пам’ятаю, як вас звуть... Ваші претензії голослівні, я можу відзвітуватися за кожну копійку з коштів, які ви зібрали на організацію свята.

– Отже, ви не заперечуєте, що свято організує ваша фірма?

– Я...

Дільничному набридло слухати всі ці дурниці. Він став поряд з директором – нарешті батьки помітили, що до них приєдналася людина у формі! – і сказав:

– Прошу хвилинку уваги. Хто викликав міліцію?

Учасники батьківських зборів відповіли мовчанкою.

– Питаю ще раз. Хто заявив до міліції про крадіжку грошей батьківського комітету?

Краєм ока Дідух помітив, що директор ціпко приглядається до облич батьків, вишукуючи донощика.

– Отже, злочину не було,– підсумував дільничний,– Прошу директора та двох бажаючих батьків дати пояснення з приводу відсутності події злочину...

– Хвиличночку, а хіба це не злочин, коли директор влаштовує свято на кошти батьків через власну фірму?! – подала голос активна бабка.

– У вас є докази? – уточнив дільничний.

Претендент на роль Святого Миколая тицьнув йому в руку листок паперу.

– Що це?

– Роздруківка з інтернету.

– Це не доказ.

– А ви почитайте, що там сказано!

Дідух почав читати вголос:

– «Блог шкільного пліткаря, сторінка перша. Втеча Діда Мороза. Клуб детективів-дев’ятиклашок повідомляє, що Дід Мороз зі Снігуркою вирішили втекти за кордон, прихопивши з собою общак наших предків, зібраний для відстійного новорічного утреника. Попереджаю: детективи можуть триндіти, бо фізкульдурник відмовився купляти їм у подарунок настільну гру «Шерлок Холмс і гра тіней»! Крім того, ця інфа не викликає довіри ще з двох причин. По-перше, всі знають, що лаве родаків краде особисто пан директор через свою власну фірму, яка купляє школі книжки, канцтовари та, ймовірно, журнал «Плейбой» для вахтера, щоб не дрімав на бойовому посту. По-друге, наші вчителі бідні, як церковні миші. Вони навіть пірамід у Єгипті не бачили, про що ми вже пліткували місяць тому у пості про злидні та сором педагогів (окрема подяка учасникам активного обговорення, що набрало 280 коментарів). Білет на літак коштує, як дві зарплати вчителя. Детективи стверджують, що Снігурка шантажувала прокурорського синка і взяла у нього двадцять штук баксів. Отакі казочки розніс сьогодні наш вентилятор, хочете вірте, хочете не вірте»...

Він замовк і глянув на батьків.

– Ви, значить, цьому вірите.

– У минулому році пліткар написав, що вчителька біології пропагує лесбіянство. Це виявилося правдою,– наче виправдовуючись, пояснив «Святий Миколай».

– Хто такий «прокурорський синок»?

– Очевидно, це Звіренко Микола з шостого класу,– сказав директор,– Його батько затримується на нараді в обласній прокуратурі, але обіцяв прийти.

– Сина Звіренка шантажували? Він же прокурор району!

«Отут, пане начальнику, я, мабуть, відкрию кримінальне провадження. Розкрити такий злочин – вірний шлях на ваше місце!» – подумав раптом Дідух. І різко спитав директора школи:

– Тепер поясніть мені, будь ласка, що це за клуб детективів.

– Наскільки мені відомо, ніякого клубу детективів не існує.

– І ви нічого не знаєте про цей клуб?

– Про клуб – нічого. Адміністрація не давала згоди на заснування такого клубу. А Синякову з 9 «Б» класу я порадив учитися краще, замість того, щоб фантазувати про якийсь клуб детективів у школі.

– Ви можете запросити сюди цього Синякова, щоб він розповів про джерела своїх пліток?

– Треба телефонувати його батькам...

– У мене записаний номер його мобільного телефону,– сказав «Святий Миколай»,– Він якось просив мене як авторитетного члена батьківського комітету підтримати ідею про детективний клуб. Дивно, що нікому досі не спало на думку зателефонувати хлопцеві.

Виявилося, що самозванний Микола Угодник записує всі телефони у Євангелії, на останніх десяти пустих сторінках для заміток. Адже владика, даруючи йому Святе Євангеліє, радив користуватися ним в усіх випадках життя.

Поки той шукав і набирав номер, Дідух остаточно набрався рішучості погратися у детективи. «Я розкрию цей шкільний злочин за дві хвилини» – думав він.

Десь заграв рінгтон іронічної заставки з фільму «Рожева пантера». Батьки оглядалися навколо, але ніхто не брав слухавки. Скоро звук замовк. «Святий Миколай» сказав:

– Не бере слухавку.

– Наберіть ще раз! – зажадав дільничний.

Той знову набрав номер. Знову почувся знущальний рінгтон.

– Ви чуєте це? Набирайте далі!

Рінгтон явно лунав з-за сцени. Дільничний увійшов за лаштунки. Кілька разів спіткнувшись у темряві, він намацав вимикач та ввімкнув світло. Глянув під ноги. Відступив убік, повернув у вертикальне положення добряче потоптаний державний прапор. Озирнувся – і побачив тіло. 

Школяр лежав на столі. Його голова неприродно звисала вниз. «Юному детективу поламали шию. Отака собача романтика» – подумав Дідух. Набрав номер чергової частини:

– Вбивство у школі номер 17. Жертва, за попередніми даними, учень 9-го класу Синяков. Чекаю на опергрупу. Дію згідно з обстановкою.

Він швидко обшукав тіло, витяг з кишені блокнот. Пролистав, знайшов багато цікавого – почерк був навдивовижу акуратним, як для школяра. Вийшов до батьківського комітету.

– Панове! Всі залишайтеся на місці. За сценою я знайшов тіло вашого детектива з дев’ятого класу. А це його блокнот. Юні детективи мають звичку записувати у блокнот результати своїх розслідувань, хоча вбивця явно не здогадувався про це.

– Ви нам скажете, що в блокноті, чи це таємниця слідства? – спитав «Святий Миколай».

– Гадаю, я можу задовольнити вашу цікавість. Бо я знаю, хто вбивця. Хай присутні тут чоловіки слідкуватимуть один за одним та допоможуть мені затримати вбивцю, який зараз, мабуть, дуже хоче втекти,– дільничний послюнявив пальці і почав гортати сторінки блокнота,– Отже, Синяков пише, що він розслідував справу про шантаж на прохання сина Звіренка, який пообіцяв вступити у детективний клуб, якщо йому буде повернуто гроші.

– Не можу повірити, що це правда,– заявив директор школи.

– Я читаю те, що написано у блокноті вбитого. Він стверджує, що вчителька української мови дала завдання написати твір на тему «В гостях у друзів». Прокурорський син написав про бенкет на честь дня народження прокурора області в губернаторській резиденції...

– Що?! – директор мало не накинувся на дільничного,– Не смійте це читати! Це скандал, ваш начальник обіцяв сприяти збереженню репутації школи!

– Вибачте, я мушу викрити вбивцю. Далі Синяков наводить переказ твору Звіренка-молодшого про те, як той з батьком їздив на бенкет. За його словами, вздовж дороги кожні сто метрів стояли наряди міліції. Розкішні машини утворили пробку біля резиденції, вони з батьком та матір’ю застрягли на годину між трьома мерседесами та лімузином. Поки батько обнімався з іншими керівниками прокуратури, дітям дозволили оглянути страусів, крокодилів та інших тварин у золотих клітках в губернаторському приватному зоопарку. Коли він питав, чи скоро зустрінеться з губернатором, слуги сміялися і казали, що до 18 років це заборонено. Дітям подарували айпади і зачинили в залі з хрустальною люстрою, де було багато іграшок, телевізорів з ігровими приставками та столів з фруктами і солодощами. Коли малеча стучалася в двері, слуги радили почекати батьків. Мобільні телефони там чомусь не працювали. Згодом дітей почали випускати по одному. Він вийшов одним з останніх. Батько вибачився за затримку і сказав, що на вечерю буде біфштекс з кабана, якого він вполював разом з паном губернатором...

– Дитячі вигадки! – істерично крикнув директор,– Всі знають, як скромно живе губернатор! Це навіть по телебаченню показували!

– Саме тому вчителька сказала Звіренку-молодшому, що він дуже підвів свого батька,– рішуче заявив дільничний,– В блокноті вбитого написано, що вона у сильних виразах пояснила прокурорському синку всю небезпеку розповідей про розкішне життя керівників держави. Навела приклад, як одного надміру цікавого журналіста обезголовили і зарили в лісі. Спитала, чи практикуються в прокурорській сім’ї тілесні покарання. А Звіренко справді одного разу дуже боляче відшмагав сина залізним дрючком з гольф-клубу. Коротше кажучи, залякане дитя витягло з батьківського гаманця 20 тисяч баксів і принесло вчительці. Цікаво, що прокурор не одразу помітив пропажу, а коли помітив – подумав на жінку. Батьки посварилися, малий щупач захотів покласти край сімейній драмі і залучив юного детектива, щоб повернути батькові вкрадені гроші.

– Це ж абсурд! – заволав директор.

– Синяков пообіцяв Звіренку зібрати компромат на вчительку української мови. Якось під час заняття вона прийшла в спортзал та покликала вчителя фізкультури вийти на хвилинку. Синяков прослідкував за парочкою, записав на диктофон їх розмову в кабінеті відпочинку. Ваш Дід Мороз казав своїй любій Снігуроньці, що прокурор рано чи пізно дізнається правду, тому треба тікати за кордон. Та сказала, що у Європі жити дорого. Мовляв, 20-ти тисяч баксів може не вистачити. Заспокоюючи подругу, фізкультурник обмовився, що вкраде гроші на новорічні подарунки. Останній запис в блокноті свідчить, що Синяков домовився зустрітися із фізкультурником сьогодні в актовому залі, щоб вимагати повернення грошей під загрозою викриття, і... тримайте його!

«Дід Мороз» прожогом помчав до дверей, де налетів на прокурора і збив його з ніг. Не встиг Звіренко-старший піднятися з підлоги, як дільничний Дідух вже замикав наручники на зап’ястях вбивці.

– Права йому роз’ясни,– буркнув прокурор.

Дідух витяг з кишені пом’ятий папірець і почав читати:

– Я, дільничний інспектор міліції Дідух, на підставі статті 208 КПК України повідомляю вам, що ви затримані за підозрою у вчиненні навмисного вбивства. Ви маєте право на захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти вас, вимагати перевірку обґрунтованості затримання, негайно повідомити про ваше затримання і місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вашим вибором, або таке повідомлення буде здійснене самостійно службовою особою, що здійснила затримання.

Прокурор криво посміхнувся:

– Напам’ять давно треба було вивчити! Порадившись на місці, виношу тобі догану. Тепер докладай: де той директор школи, який зловживає службовим становищем, оббираючи батьків?!

Дідух вказав на директора пальцем. Той спробував щось пискнути на свій захист, але, зустрівшись із важким поглядом прокурора, почав уважно розглядати щось у себе під ногами.

– Завтра на дев’яту з’явитися до прокуратури! Ми не будемо покривати корупцію у середній школі та починаємо розслідування!

Директор з невимовним сумом підняв очі до стелі.

– Оскільки пан директор явно не хоче визнавати свою провину, ми проведемо ретельне слідство, поки не поділиться... своїми думками, що штовхнуло його на злочинну стежку! – прокурор Звіренко суворо тупнув ногою,– Ми виведемо його на чисту воду, скільки б часу це не потребувало! Ми тут вже викрили одного виробника порнографічної літератури, який доводив, що друкує тільки класику і вперто не хотів заносити, тобто, наводити переконливі докази своєї невинуватості! За два роки всі соки з нього витиснули, зрештою негідник зізнався, щиро покаявся, посидів півроку в слідчому ізоляторі та отримав амністію від нашої гуманної системи правосуддя!

– Пане прокуроре, ви маєте знати, що ваш син... – почав Дідух.

– З сином я сам розберуся! Ваша справа – доправити затриманого в його камеру!

Прокурор розвернувся і пішов геть. Слідом вийшов Дідух, ведучи фізкультурника.

– От дивина: дільничний за дві хвилини спіймав убивцю, а прокурор роками не може викрити корупціонерів,– сказав у тиші претендент на роль Святого Миколая.

– Ви наче з неба звалилися, їй-Богу,– роздратовано крикнув директор школи. І додав вже тихше,– Що ж, у зв’язку із втечею Діда Мороза та Снігуроньки призначаю вас зіграти Святого Миколая. Організуйте дітям справжнє щасливе Різдво Христове – в ім’я отця, сина та святого духа, чи як там написано в Євангелії... Ви ж не втратили різдвяного настрою? Я вас наскрізь бачу!