Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ ст

Кожен народ має свої страшні сторінки у книзі величної історії. Українці – не виключення.

Двічі ворожі, агресивні, глибоко підступні сили намагалися нас зламати жахливим способом: український народ чекали не лише моральне приниження та вічний неспокій, а й фізичні тортури, які у той час зайшли надто далеко. Ім’я цієї жорстокої, голодної муки – Голодомор.

Перший удар був нанесений у 1921 році, коли стало зрозуміло, що насувається жахлива посуха. Природний катаклізм ударив по основних хліборобських регіонах: Поволжю, Північному Кавказу, південних губерніях України. Справді, були райони, які не зачепила посуха, врожайність майже не поступалася звичайній, проте посіяно було набагато менше, ніж завжди. Виникла нерозв’язна ситуація з хлібом, люди були приречені на голод, усі розуміли його  невідворотність. Також на фактор природного лиха наклалися розвал господарства, спричинений багаторічними воєнними діями, та більшовицька політика воєнного комунізму. Становище в південних губерніях України трагічно погіршувалося, але про голодуючих українських селян держава забула. Газетам було заборонено писати про них. Республіка й далі вивозила хліб для постачання «червоним столицям». Голод мучив наш народ протягом усього 1922 року й перекинувся на першу половину 1923 року. Пізніше стало зрозуміло, що в умовах голоду політична активність села зменшилася майже до нуля. Голод виявився зброєю, яка утихомирювала ефективніше, ніж каральні виснажливі експедиції. У 1921 році було вперше застосовано терор голодом.

Голодомор 1932-33 років став дійсно найстрашнішою сторінкою нашої історії, адже тоді щохвилини помирало 17 людей, щогодини – 1000. І майже 25 тисяч за 1 день. Такі цифри неможливо вкласти в голові. Це безліч невинних душ, які вмирали через жорстокість та байдужість тогочасної влади. Основними причинами Голодомору стали соціальна колективізація, створення колгоспної системи, обкладання колгоспів продрозкладкою, криза в сільському господарстві, експорт хліба, жорсткі методи хлібозаготівель. Як бачите, причин було безліч, як і смертей. Методи тогочасних церберів не можуть не лякати, адже від звичайних селян вимагали надлюдських жертв. Конфіскація продуктових запасів, натуральні штрафи, занесення сіл на «чорну дошку», блокування районів заготівель, репресії проти нижчої керівної ланки, закон від 7 серпня 1932 року про захист соціальної власності. Невже звичайні українські люди заслуговували на це? Безумовно, відповідь очевидна.

Не можна підібрати іншого слова. Це був геноцид. Найстрашніший злочин проти українського народу. За різними даними загинуло від 3 до 6 мільйонів людей. Селянство остаточно підкорив сталінський режим. ВІН зміг поставити безпорадних людей на коліна.  Але ми піднялися. Саме тому наша безмежна пам’ять має величезну силу. І кожен, хто пам’ятає, хто розуміє масштаб трагедії, хто кожного року в четверту суботу листопада запалює свічку у своїй домівці знає, що більше ми цього не допустимо. Ніколи.