Дівчата з порами

У 24 роки час виправдовувати надії й надсилати додому частину зароблених мідяників. Або вправлятись з молоковідсмоктувачем й підгузками.

Чи, як мінімум, нарешті відповідально ставитись до раціону й позбутись зайвого жиру на тулубі. Так правильно, і так роблять діти всіх друзів батьків.

Серіал «Girls», другий сезон якого стартував на каналі HBO 13 січня, багатослівно розповідає про один із голосів «розбещеного» молодого покоління. Покоління, якому нічого не залишається, окрім як вперто вірити у власний потенціал, за умов, якщо батькам набридає фінансово заохочувати його творчу душу. Головні героїні перебувають у тому віці, коли доросле життя саме знімає полуду з їхніх очей, залишаючи на одинці з безробіттям і відносно зручним бойфрендом. Ці позавчорашні випускниці університетів не сповнені оптимізму: дитячі мрії руйнуються, самих себе вони чомусь досі не знайшли, а за квартиру зі скрипом платять родичі, що зовсім не круто. Вони достатньо дорослі, щоб їсти кекси в ванній і переживати щодо венеричних хвороб, але недостатньо сильні, щоб хоча б з нужди втримати попи в офісному кріслі з 9 до 18.

Режисерка, сценаристка й виконавиця головної ролі Лєна Данем, 26-річний мистецький комбінат, по самі вінця наповнює серіал своїми розгубленими ровесниками. Його хронометраж – близько тридцяти хвилин – схожий на півлітрову старбаксівську кружку з солодким напоєм: спершу думаєш, що за раз подужаєш і більше, але на останній третині порції стає млосно. І не від того, що його забагато й непогано було б зупинитись, а від відчуття перенасичення чимось дійсно смачним. Перебільшувати з розмовами про себе, перебільшувати з ниттям щодо всього, перебільшувати з романтизацією власного способу життя – Данем іронічно демонструє зацикленість на собі й неприхований егоцентризм тих, кому за двадцять, водночас декларує: вони мають на це право, адже суспільний устрій, закладений старшим поколінням бджіл-трудівниць – деспотичний, жорстокий і збочений. Принаймні, саме такими в очах головних героїнь є їхні працедавці і, значною мірою, батьки.

Можливо, хороші офісні трудяги не одразу переймуться реалістичністю «Girls», сприймаючи його епізоди як низку вигаданих кумедних притч, а сюжетні лінії – як розтягнуті колготки надто маленького розміру. Інфантильні героїні будуть їх дратувати, і вони продовжать дивитись серіал хіба заради реліктової білозубої дівчинки з хічкоківським ім’ям. Важливо інше: попри це ймовірне роздратування, Лєна Данем й HBO мимоволі виконують важливу суспільну місію – привчають своїх співвітчизників зважати на «розхристану» частину молодого покоління й помічати в ній не тільки висмоктувачів батьківських грошиків, а й справжніх потенційних революціонерів, нехай і трохи плаксивих.

Найгірше ж у «Girls» те, що часом доводиться ногами й руками опиратись спокусі впізнавати в них себе. Ханна – головний і найпривабливіший, попри свою майже абсолютну непривабливість, персонаж – освічена, але неотесана дівчина, незалежність якої обмежена винятково потребою їсти, пити й якось любити. Вона неначе сучасна версія Патті Сміт за мінусом паклі на голові й поневіряння в Центральному парку. Ханна, в якої завжди лиснить лоб, не обов’язково стане кумиром мільйонів, але вона постарається. Тому що зараз і за десяте місце дають медальку.