Феодалізм… Капіталізм… Соціалізм… Комунізм… Фашизм… Нацизм… Шовінізм… Націоналізм… та Україна.
Україна вже давно здригається від усяких (ізмів), які протягом останнього сторіччя встигли добре огиднути простій людині. Проста людина (усі ми з вами) хоче просто нормально, по-людськи жити. А нас щодня занурюють у якийсь черговий (ізм). Що це за (ізми), та як з ними боротися?
Почнемо з феодалізму, який, буцімто, давно минув. Що це за устрій? І кому він потрібен?
Феодалізм (від лат. feudum - Льон, феодальне землеволодіння) - тип суспільства, що характеризується наявністю двох соціальних класів - феодалів (землевласників) і простолюдинів (селян), що займають по відношенню до феодалів підлегле становище; феодали при цьому пов'язані один з одним специфічним типом правових зобов'язань.
Що ми спостерігаємо в Україні сьогодні? А ось що: неозброєним оком бачимо яку шалену суперечку (війну) ведуть сучасні українські олігархи (як провладні, так і опозиційні) за право приватизувати (привласнити) землю. А чому? Тому що ніхто з них не хоче опинитися в ролі простолюдинів, що займають по відношенню до землевласників підлегле становище. Ось і починається бійка за землю.
А що має бути? Земля має бути у приватній власності кожного! Підкреслюю - кожного!!! Це наша земля! Ми на ній живемо! І кожний з нас має право керувати своєї землею. Не олігархи мають керувати, а ми! Не комуністи мають керувати через партійно-державну власність на землю (коли люди відсторонені від землі), а ми! Коли всі є землевласниками – тоді немає простолюдинів!
Феодалізму скажемо: Ні і перейдемо до наступного (ізму).
Україна починала початок минулого сторіччя з капіталізму. І зараз, на початку нового сторіччя, знову опинилася в стадії капіталізму, але вже грабіжницького. А що це таке і чим воно нам загрожує?
Велика радянська енциклопедія нам пояснює:
Капіталізм – це суспільно-економічна формація, заснована на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації найманої праці капіталом; змінює феодалізм, передує соціалізму - першій фазі комунізму.
Для порівняння - Американська енциклопедія тлумачить так:
Капіталізм - економічна система, в якій засоби виробництва належать приватним власникам. Підприємства виробляють товари для ринку, керованого попитом і пропозицією. Економісти часто говорять про капіталізм, як про систему вільного ринку, керованого конкуренцією. Але капіталізм в такому ідеальному сенсі не можна знайти ніде в світі. Економічні системи, що діють зараз в західних країнах, є сумішшю вільної конкуренції та урядового контролю.
Сучасний капіталізм можна розглядати як комбінацію приватного підприємництва та державного контролю.
Які ми можемо зробити висновки? В Україні сучасного капіталізму немає, тому що в нашій країні безконтрольно збагачується великий капітал, а народне приватне підприємництво знищується під державним контролем. Чи потрібен нам такий грабіжницький капіталізм? Звичайно, ні!
Критики капіталізму пов'язують його з соціальною нерівністю, несправедливим розподілом багатства і влади, тенденцією до монополізації або олігополізації ринку (влади олігархів), а також, з репресуванням робітників і профспілок, соціальним відчуженням, економічною нерівністю, безробіттям та економічною нестабільністю.
Картину, яку малюють критики капіталізму, ми зараз розбірливо бачимо в Україні. Така картина влаштовує тільки владоможців. А що ж робити іншим? Невже рухатися у напрямку соціалізму-комунізму, як пропонує Велика радянська енциклопедія?
Спочатку подивимось що таке соціалізм і комунізм на словах теоретиків? І що таке соціалізм і комунізм під час їх запровадження в життя? А потім зробимо висновки: чи потрібні вони нам?
СОЦІАЛІЗМ (франц. сосіалізте від лат. сосіаліз – суспільний) - вчення і теорії, які утверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.
Як добре сказано! Ледь не полетів від щастя. Тут вам і суспільна власність, і відсутність експлуатації, і справедливий розподіл усіх благ і цінностей на основі свободи особистості!!! Саме до такого соціалізму прагнули у своїх працях соціалісти-утопісти. Але це - соціалізм на словах.
І на серці стає дуже боляче, коли думаєш і не можеш утямити: навіщо комуністична партія Совєтського Союзу так жорстоко споганила ідеї соціалістів-утопістів і мрії пригніченого людства.
Замість суспільної власності – партійно-державна власність на все: і на землю, і на засоби виробництва, і на думки будь-якої окремої людини, і на істину в останній інстанції.
Відсутність експлуатації була наочно продемонстрована і в період розкуркулювання та індустріалізації, і коли половина населення виконувала вказівки партії в таборах, і коли інтелігенція, робітники та селяни, загнані у колгоспи, вимушені були своєю працею задовольняти примхи владної партійної верхівки.
Справедливий розподіл усіх матеріальних благ полягав у привласненні цих благ партійно-державною номенклатурою, незалежно від затраченої праці. Щодо духовних цінностей – так це сумно-відомий Кодекс будівника комунізму ,написаний на підставі Слова Божого після того, як в Бога вірити заборонили.
І все це на основі свободи особистості. А в чому полягала ця свобода? В тому, що можна було вільно вихваляти партію, дякувати партії за те, що тобі геніальна думка в голову прийшла, служити партії і т. ін. Але, якщо ти не згоден з позицією верхівки партії – це означало, що ти хворий, у тебе психічний розлад і тебе обов’язково будуть довго та безкоштовно лікувати у відповідних закладах.
Це і є совєтський соціалізм у житті або партійно-державний капіталізм.
Як бачимо: соціалізм на словах і соціалізм в житті схожі так саме, як лев намальований і лев в житті. До соціалізму, який спаплюжила комуністична партія Совєтського Союзу, на чолі з усіма своїми керівниками, - зрозуміло, що йти не варто. А що стосується соціалізму на словах – то відповідь невідома. Такого суспільного устрою на практиці ще не було. А шляхів переходу до нього ніхто не пропонує. А те дрантя від КПСС, що залишилося в Україні, може запропонувати тільки гасла, які б дозволили їм повернутися до партійно-державної годівниці.
Згідно Великої радянської енциклопедії: соціалізм – це перша фаза комунізму. Але там не уточнюється який саме соціалізм (на словах чи в житті) є першою фазою. Спробуємо трохи розібратися.
Комунізм (від лат. communis — «спільний», «загальний») — політична ідеологія, що ґрунтується на ідеї спільного майна, загальної рівності у безкласовому суспільстві, де відсутня експлуатація людини людиною та панує рівність усіх людей у комуні.
Тлумачний словник В. Даля (1881):
«Комунізм - політичне вчення про рівність станів, спільність володінь, і про права кожного на чуже майно» |
В. І. Ленін (1919):
«Комунізм є вищим щаблем розвитку соціалізму, коли люди працюють зі свідомості необхідності працювати на загальну користь» |
Цей комунізм, скоріше, є надбудовою над соціалізмом на словах. Але як йти до цього комунізму, якщо нам невідомий шлях до його першої фази?!
В. І. Ленін:
Комунізм - це радянська влада плюс електрифікація всієї країни.
Це ж треба було таке вигадати? Недарма фантаст Г. Уеллс назвав його кремлівським мрійником.
Цей комунізм, мабуть – надбудова над соціалізмом в житті (партійно-державний капіталізм). Перша фаза себе не виправдала. Нема чого сподіватися і на другу.
А кремлівському мрійнику, який зі своїми послідовниками, загальмував розвиток людства на 70 років, досі в Україні стоять кам’яні ідоли ледь не в кожному населеному пункті. Задумайтеся: ідоли у християнській державі. Ідоли у державі, яку хрестив Володимир Великий. Хрестив для нащадків, а не для завойовників. Він прибирав ідолів, а вони знову з’явилися. Думаю, що народ у нас мудрий і з цим питанням впорається.
Коли так себе ганьбить партійно-державний капіталізм (соціалізм у житті), то неминуче виникають інші пародії на соціалізм.
Так у Німеччині виник Національний соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено Нацизм). {Не слід плутати цей термін із Соціал-націоналізмом (скор. — Социзм) — політична ідеологія, що ґрунтується на уявленні про націю як оптимальну форму існування людського соціуму. Основна мета соціал-націоналізму — побудова національної держави на засадах соціальної та національної справедливості}.
Давайте подивимось як пояснював своє розуміння національного соціалізму Гітлер:
Соціалізм — це вчення про те, як слід турбуватися про спільне благо. Комунізм — це не соціалізм. Марксизм — це не соціалізм. Марксисти поцупили це поняття та викривили його зміст. Ми не є інтернаціоналісти. Наш соціалізм національний. Ми вимагаємо виконання державою справедливих вимог народних мас на підставі расової солідарності. Для нас раса і держава — це цілковита суцільність.
З цих міркувань починався нацизм і невпинно поширювався:
Нацизм – це заперечення рівності Націй чи Рас, з одночасним возвеличенням однієї Нації чи Раси. При цьому слід пам'ятати, що Нацизм розглядає Націю лише як расу, і ніяк не інакше.
Асиміляція для нацистів означає – інтернаціоналізм. Саме тому́, і лише тому́ говориться, що Нацизм заснований на расизмі (бо Нація – це Раса).
Націонал-Соціалізм означає нацизм + соціалізм. Де нацизм – возвеличення панівної Раси над всіма іншими, при запереченні рівності Рас. А соціалізм – це верховенство Держави над Особистістю (це суть будь-якого Соціалізму).
Якщо ретельно проаналізувати совєтський соціалізм і нацизм (національний соціалізм), то неможна не вгледіти спільних рис. Так у СССР російську мову, вигадану російську історію мали вивчати усі народи і народності. У той час панівна російська нація була звільнена від вивчення будь-якої мови або історії будь-якої республіки у складі СССР. Існував перелік спеціальностей у вишах, на які не могли потрапити носії окреслених у переліку національностей. Були великі перепони для вступу у правлячу та єдину партію деяким національностям. Пропагувався інтернаціоналізм, і набирала ходу асиміляція.
Проте, під час Нюрнберзького Трибуналу було засуджено тільки нацизм (національний соціалізм). До речі, фашизм засуджено не було, бо він до нацизму не має прямого відношення. Якщо б підсумки війни (не дай Боже) були іншими, то й засуджені були б інші устрої. Наприклад у США у 1945 році були школи, крамниці, транспорт… тільки для білих. Таким чином, було засуджено переможцями тільки переможений німецький нацизм. Американський нацизм і Совєтський нацизм залишили за собою право на тимчасове існування.
А що таке фашизм? Чому це питання виникає все частіше останнім часом?
Слово фашизм постає від італійського fascio (фа́шо) — «союз» (наприклад, назва політичної радикальної організації Б. Муссоліні — Fascio di combattimento — «Союз боротьби»). В точному значенні, фашизм — це феномен політичного життя Італії 20-40-х років XX ст.
З 30-х років поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо.
В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.
Тут можемо зафіксувати, що вождь був невід’ємною частиною як німецького нацизму (фюрер), так і совєтського соціалізму (генеральний секретар). Влада опиралася на тоталітарну політичну партію і в Німеччині, і в СССР. Таким чином робимо висновки, що цілком справедливо поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими.
Г. Димитров:
Фашизм — це відкрита терористична диктатура найбільш реакційних, найбільш шовіністичних, найбільш імперіалістичних елементів фінансового капіталу…
Фашизм — це не надкласова влада і не влада дрібної буржуазії або люмпен-пролетаріату над фінансовим капіталом.
Фашизм — це влада самого фінансового капіталу. Це організація терористичної розправи з робочим класом і революційною частиною селянства та інтелігенції.
Фашизм у зовнішній політиці — це шовінізм у найбрутальнішій формі, який культивує зоологічну ненависть проти інших народів.
Таким чином, фашизм – це передусім Влада, яка бере на озброєння радикальну авторитарну ідеологію. Ознаками такої влади є Культ Особи, тоталітаризм та ідея постійного панування.
Уважно прочитайте ще раз і зробіть висновки. Мені, наприклад, багато чого не зрозуміло з того, що відбувається у Росії, у Білорусі, Казахстані та і в Україні.
Як ми дізналися зі слів Димитрова: Фашизм у зовнішній політиці — це шовінізм у найбрутальнішій формі…
А що таке шовінізм?
Шовіні́зм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях (на територіях іншої етнічної спільноти одним народом (нацією) — іншим народам (націям)). В ширшому значенні, це ідеологія, яка пропагує національну перевагу однієї нації над іншими і обґрунтовує «право» на дискримінацію та пригнічення інших націй.
Цей термін з'явився 1831 року у Франції — в комедії братів Коньяр «Триколірна кокарда», одним із героїв якої був агресивний новобранець Ніколя Шовен де Рошфор.
Шовінізм може виникнути в будь-якій країні, у будь-якої нації, незалежно від рівня її культурного, економічного чи політичного розвитку.
Думаю, що з шовінізмом все зрозуміло. Добре відомо: які країни безапеляційно обґрунтовують власне «право» не рахуватися з правами інших країн на їхніх територіях.
Тепер пропоную перейти до націоналізму. Свого часу Совєтська влада змішала поняття нацизм і націоналізм до такого ступеню, що дуже важко було відрізнити одне від одного.
Ми знаємо, що таке нацизм. А що ж таке націоналізм?
Подивимося як націоналізм тлумачили совєтські словники і тлумачать російські та проросійські політики:
Націоналізм – це ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд і політика підлеглості одних націй іншим, проповідь національної винятковості і переваги, розпалювання національної ворожнечі, недовіри і конфліктів. (Политология: Энциклопедический словарь).
Або:
Націоналізм – ідеологія і політика в національному питанні, для яких характерні ідеї національної зверхності та національної винятковості. Націоналізм трактує націю як вищу надісторичну і надкласову форму суспільної єдності, як гармонічне ціле з інтересами всіх складових її соціальних прошарків. (Философский энциклопедический словарь).
Зверніть увагу як ці тлумачення нагадують нацизм. Мені 30 років тому дуже важко було їх розрізнити. Тому я і звернувся до тлумачного словника англійської мови та знайшов там тлумачення слова націоналізм. Це тлумачення мене шокувало, бо воно взагалі не відповідало тлумаченням, які містилися у совєтських словниках. Тоді я його переклав приблизно так:
Націоналізм – це любов до власної історії, любов до власної культури, любов до власної мови, любов до власних традицій і звичаїв та толерантне ставлення до історії, культури, мови, традицій і звичаїв інших народів.
Тоді вперше у мене виникла нездорова недовіра до совєтських словників.
Так що ж таке націоналізм? Що пишуть у сучасних словниках?
Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі.
У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей.
Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю.
Націоналізм — це любов до всього людства виражена в конкретних справах на благо своєї нації.
Націоналізм — це діяння в інтересах власної нації і мислення інтересами та світоглядом свого народу.
Наведені тлумачення націоналізму не суперечать моєму перекладу 30-ти річної давнини. І слава Богу! Хочу навести ще кілька тлумачень націоналізму з погляду різних людей, які залишили слід в історії:
Націоналізм – це, головним чином, принцип, згідно з яким політичне і національне повинно бути конгруентне (Е. Дж. Гобсбаум).
Конгруентне – домірне, пропорційне, відповідне.
Націоналізм – граничний рівень лояльності до власної національності і національна держава як ідеальна форма політичної організації (С. ван Евер).
Націоналізм – політичний рух, який має дві характеристики: по-перше, його рядові учасники проявляють граничний рівень лояльності до їхньої власної етнічної або національної спільноти (ознаками якої є спільне ім’я, міф спільного походження, історична пам’ять, спільна культура, зв’язок з історичною територією або батьківщиною, певна міра загальної солідарності); при цьому ця лояльність витісняє лояльність до інших груп, тобто вона базується на спільній спорідненості чи політичній ідеології; по-друге, ці етнічні чи національні спільноти прагнуть до власної незалежної держави (А. Сміт).
Як бачимо, в поняття «націоналізм» повсюди вкладається переважно позитивний зміст. Неприємним виключенням є тільки совєтські укладачі словників, які виконували брудні замовлення комуністичної влади. Ці совєтські тлумачення запаморочили мозки більшості людей через засоби масової інформації. І невідомо скільки знадобиться часу, щоб вичистити у мозках людей ті затьмарення, які залишилися у спадок від тоталітарної комуністичної системи.
Ось і все! Робимо висновки з цих клятих (ізмів) та легко знаходимо відповіді на питання:
1. Хто нас лякає і чим нас лякає?
2. Де зараз знаходиться Україна?
3. Що відбувається всередині України?
4. Чого потребує Україна?
5. Хто оточує Україну і куди їй прямувати?
Дякую за увагу. Хай щастить!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.