ВИБОРАМ БУТИ?!

Якщо рішення Конституційного суду не здивувало своєю прогнозованістю, то заяви спікерів партії Регіонів, прозвучали вчора як грім серед ясного неба.

Якщо рішення Конституційного суду не здивувало своєю прогнозованістю, то заяви спікерів партії Регіонів, прозвучали вчора як грім серед ясного неба.

«Фракція Партії регіонів пропонуватиме провести вибори в Києві» - з початку це прозвучало з вуст Богословської, а потім вже і Єфремов підтвердив що пропонується призначити вибори мера Києва і повторні вибори депутатів у п’яти проблемних округах.

Хоча можливість виборів мера Києва формально юридично не відкидалась рішенням Конституційного суду, сама їх можливість здавалась досить примарною.

Більшість політичних експертів сходилось на думці, що рішення КС, є продуктом сепаратних домовленостей влади і опозиції. Оскільки за великим рахунком вибори не потрібні не тим не іншим.

Владі досить комфортно опановувати фінансові потоки столиці маючи свого главу КМДА та підконтрольну Київраду на чолі з Герегою. Опозиції, в свою чергу, вибори не те щоб не потрібні а скоріше вони шкодять штучно створеному іміджу «єдиної» команди. Серед опозиційної трійки, є три кандидати в президенти і жодного в мери. Все як у приказці: «Два українці – три гетьмани».

Ні Арсеній Яценюк, ні Олег Тягнибок, і навіть не Віталій Кличко, не хочуть займатися комунальними клопотами, дірявими каналізаціями, поганими дорогами та протікаючими дахами киян. Кожен уявляє себе з булавою в руці та президентським штандартом за спиною.

Хоча всі соціологічні опитування засвідчують, що у Попова може виграти будь-який кандидат одноголосно підтриманий опозиційною елітою.

Складається патова ситуація, оскільки опозиція теоретично цілком може виграти вибори в Києві, що буде успішним стартом для перемоги в 2015 році, проте ззовні вона нагадує старенький Запорожець, який виїхавши на виборчу трасу, може розвалитись не набравши крейсерської швидкості.

Якщо в класичному творі О.Генрі, Болівар не витримав двох, то яка може бути мова про трьох? Трьох претендентів на президентське крісло, жоден з яких не хоче поступатися амбіціями та грати другим номером.

Причому Віталію Кличку, вибори невигідні більше за всіх, оскільки він має найвищий рейтинг в Києві, всю свою політичну кар’єру побудував саме як представник київської еліти, відповідно киянами він сприймається як «свій». Його політтехнологам буде важко пояснити, чому найавторитетніший політик столиці, в останню мить відвернувся від громади.      

Залишається варіант, обрати кандидата з опозиційних лідерів другого ешелону. Тут серед головних претендентів можна виокремити П. Порошенка та М. Катеринчука. Проте, і в цій схемі досить багато «але».   

Катеринчук, граючи наввипередки, розвісив свої білборди по Києву, заявивши при цьому, що якщо його не підтримають єдиним кандидатам, він все одно буде балотуватися. Не будемо аналізувати, на чиєму боці він грає в цій ситуації, відповідно зрозуміло що він пішов ва-банк.

Порошенко, в свою чергу, має всі шанси виграти у Попова, що демонструє соціологія, проте виникають питання про його «справжню» опозиційність. По-перше, він не входить до жодної з опозиційних фракцій у парламенті, пройшовши до ради як самовисуванець. По-друге, представник крупного капіталу, апріорі не може бути в опозиції до влади. На доказ, хоча б можна згадати його міністерську посаду в уряді Азарова. Тому його політичне забарвлення в ролі мера Києва, поки що нікому не відоме.

Доречі, існує версія що Порошенко взагалі, не збирається балотуватись у мери. А його столичні амбіції, це лише трюк його політтехнологів, щоб постійно триматися в політичному і медійному тренді.

Відповідно, якщо вибори мера Києва таки відбудуться цього річ, залишається під  питанням не тільки їх результат, а ще й зміни політичного ландшафту на загальнодержавному рівні. Рубікон буде перейдено.

Кирил Молчанов, політолог